Пастка подвійного стягнення: як ДВС та суди зривають структурні маяки МВФ та блокують шлях до ЄС

iskova

Пастка подвійного стягнення: як ДВС та суди зривають структурні маяки МВФ та блокують шлях до ЄС

Уявіть ситуацію: ви повністю розрахувалися за боргом. Судове рішення виконано, приватний виконавець виконав свою роботу, отримав законні 10% винагороди, закрив провадження і зняв усі арешти. Справу закрито? Якби ж так.
Ви заходите в застосунок «Дія» і бачите, що ваші рахунк заблоковані, а ви досі перебуваєте в Реєстрі боржників.
Виявляється, Державна виконавча служба (ДВС), яка колись потримала у себе ваш виконавчий лист і реально не стягнула жодної гривні, винесла постанову про стягнення з вас ще 10% — тепер уже «виконавчого збору».
Це не абстрактна теорія, а системний правовий абсурд, з яким щодня стикаються тисячі українців та інвесторів.
І цей рудимент державного здирництва не просто порушує права українських громадян — він прямо гальмує виконання фінансових та євроінтеграційних зобов’язань України перед ключовими міжнародними донорами.
Анатомія одного кейсу: як працює «подвійний тариф» у Києві.
Щоб зрозуміти весь цинізм схеми, достатньо поглянути на реальний прецедент із практики примусового виконання в столиці.
Спочатку виконавчий лист перебував на примусовому виконанні в Дніпровському районному відділі ДВС у місті Києві.
Не дочекавшись реальних дій чи результату від державних службовців, стягувач скористався своїм законним правом та повернув виконавчий документ.
Під час повернення листа державний виконавець Дніпровського ВДВС автоматично виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 10% від суми примусового стягнення — нібито за «роботу» ( і це дозволяє йому робити Закон).
Надалі цей самий виконавчий лист був пред’явлений приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Каращук Катерині Леонідівні.
Приватний виконавець в повному обсязі виконав судове рішення, реально стягнувши борг, і на абсолютно законних підставах стягнув з боржника передбачену законом основну винагороду в розмірі 121 000 гривень (що дорівнює тим самим 10%).
Результат: Судове рішення виконано. Приватний виконавець отримав свої 121 000 грн за реальний результат. Проте Дніпровський відділ ДВС паралельно вимагає з боржника ще 121 000 грн за паперову постанову, тримаючи його рахунки в заручниках через арешти і потихеньку продовжуючи стягувати суми з рахунку.
Позиція Верховного Суду: немає результату — немає збору
З точки зору логіки законодавця та європейських стандартів, виконавчий збір або винагорода виконавця — це плата за результат. Немає результату — немає оплати.
Фундаментальним у цій категорії спорів є правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 2540/3203/18 (постанова від 11 березня 2020 року). Суд чітко постановив, що обов’язковими умовами для стягнення виконавчого збору є:
  • Вчинення державним виконавцем активних заходів примусового виконання рішень.
  • Фактичне виконання виконавчого документа (тобто реальне стягнення суми боргу саме органами ДВС).
Велика Палата підкреслила: виконавчий збір є санкцією за невиконання рішення, але вона стягується пропорційно до фактично стягнутої державним виконавцем суми.
Оскільки Дніпровський ВДВС не стягнув у цьому кейсі жодної копійки, винесення постанови про збір на 121 000 грн є незаконним.
Більше того, коли виконавчий документ надалі пред’являється приватному виконавцю, ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» прямо імперативно вказує: виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.
Протилежне тлумачення створювало б незаконний прецедент подвійної фінансової відповідальності боржника за один і той самий документ.
Але на практиці система ДВС продовжує виписувати ці постанови «взапас», перетворюючи арешт рахунків на інструмент шантажу боржників.
Розбудова сучасної держави неможлива, доки її виконавча гілка залишається непрозорою та каральною.
Політична воля: що декларують Президент України та Прем’єр?
Цей бюрократичний хаос розгортається на тлі гучних заяв вищого керівництва держави про безальтернативність європейських правил гри.
Виступаючи на міжнародній арені, Президент України Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що основою європейського способу життя є безумовний диктат закону:
«Європейські правила життя — це коли кожен і кожна мають значення. When the law rules — верховенство права. Коли держави прагнуть бути соціальними, а суспільства — відкритими».
Аналогічно, в контексті виконання реформ і євроінтеграційних кроків, Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль регулярно підтверджує готовність уряду грати за прозорими правилами цивілізованого світу:
«Ми підтвердили статус України як надійного й відповідального партнера. Оцінка міжнародних партнерів демонструє, що Україна активно впроваджує реформи для розбудови сучасної держави».
    • Початок 2019 року (Передвиборча програма): Volodymyr Zelenskyy обіцяє фундаментальне перезавантаження:

      «Судова гілка влади повинна стати Владою, а не прислужником у Президента, уряду, Парламенту чи місцевої влади. Ми повернемо довіру і повагу до суду».

    • 22 березня 2021 року (Зустріч з президентом ЄБРР): Глава держави бере на себе чітке часове зобов’язання:

      «Судова реформа — серед найскладніших викликів, але протягом трьох років ми повністю її завершимо і створимо прозору, ефективну судову систему в Україні».

    • 1 грудня 2021 року (Послання до Верховної Ради): Президент визнає проблеми, але знову обіцяє результат:

      «Судова реформа в Україні. Тут пишатися поки що нічим. Ми тільки на початку цього складного шляху… Але вперше її буде доведено до кінця».

    • 9 лютого 2023 року (Виступ у Європарламенті): З трибуни в Брюсселі звучать високі європейські ідеали:

      «Європейські правила життя — це коли кожен і кожна мають значення. Коли закон панує — верховенство права. Коли держави прагнуть бути соціальними, а суспільства — відкритими».

Окрім Президента, жорстку риторику щодо необхідності негайного ухвалення нових законів задля залучення іноземного капіталу послідовно транслює і новий очільник Кабінету Міністрів.
Змінивши уряд на фоні колосального бюджетного дефіциту, Прем’єр-міністр України Сергій Корецький перевів державу в режим жорсткої економії та прямо пов’язав виживання економіки із законодавчими змінами.
    • 14 вересня 2026 року: Очільник уряду виступає із безальтернативною заявою до Верховної Ради, вимагаючи негайного ухвалення пакету реформ:

      «Законодавчі зміни, від яких залежить отримання міжнародної фінансової допомоги, мають бути ухвалені парламентом якнайшвидше. Наше фінансування напряму пов’язане з виконанням зобов’язань перед партнерами».

    • 30 вересня 2026 року: Сергій Корецький на засіданні Кабміну звітує про хід виконання умов донорів та прямо застерігає систему:

      «Уряд змістився в режим максимальної економії… Але цього замало. Для нас критично важливо отримувати кошти від міжнародних партнерів. Це фінансування прямо залежить від виконання Україною взятих на себе зобов’язань: як рішень уряду, так і законодавчих змін».

Проте реальність кардинально відрізняється від політичних декларацій.
Терміни всіх обіцяних реформ давно минули, а система примусового виконання та адмінсудочинства досі працює за старими каральними схемами.
Це підтверджують і жорсткі вимоги наших міжнародних партнерів.

Що вимагають МВФ та міжнародні кредитори?

Проблема дуалістичної системи виконання (коли державна та приватна служби паралельно блокують майно за один лист, виданий на виконання судового рішення ) та низький уровень виконання судових рішень роками фігурують у Меморандумах про економічну та фінансову політику з МВФ.

Міжнародні кредитори висувають до України чіткі інституційні вимоги у сфері Rule of Law та фінансової стабільності:

    • Зрівняння прав приватних і державних виконавців: МВФ та Світовий банк наполягають на розширенні повноважень приватного сектора виконання. Мета кредиторів — демонополізувати та поступово оптимізувати неефективну систему ДВС, передавши виконання в руки прозорого, конкурентного приватного ринку.
    • Захист прав інвесторів та бізнес-клімату: В рамках програми Ukraine Facility та зобов’язань перед Єврокомісією Україна зобов’язалася провести цифровізацію юстиції та усунути будь-які інструменти штучного тиску на активи. Інвестор має бути впевнений: якщо рішення суду виконано — рахунки чисті.

Проте на місцях ця реформа стикається з відвертим саботажем.

ДВС намагається втримати монополію на стягнення грошей, а окружні адміністративні суди допомагають їм у цьому за допомогою так званого процесуального «футболу».

Судді КОАС проти Конституції: «футбол» як метод очищення залишків справ

Замість того, щоб захищати бізнес та громадян на основі чітких прецедентів Верховного Суду, суди першої інстанції перетворилися на закриту бюрократичну стіну.

Найбільш показовим прикладом процесуального знущання є практика Київського окружного адміністративного суду (КОАС), де судді вишукують будь-які, навіть вигадані приводи, щоб відмовити людині у доступі до правосуддя.

    • Кейс №1: Штучне затягування та приховування рішень (Суддя Скрипка І. М., справа № 320/5085/24).
      В рамках цієї справи позов боржника банально не реєструвався судом майже пів року в КОАС. Коли ж справа зрушила, суддя Скрипка І. М. винесла ухвалу про залишення позову без руху, посилаючись на нібито «несплату судового збору в повному обсязі». Проте найцинічніше те, що жодних документів — ні ухвали про виправлення недоліків, ні остаточної ухвали про повернення позову ( разом з позовною заявою та доданими до неї документами) — на адресу позивача  судом надіслано не було. (Доречі,судовий збір досі не повернуто позивачу).Позбавивши людину можливості навіть дізнатися про претензії суду, її позов просто викинули за борт. За фактом цих очевидних процесуальних порушень та умисного приховування ухвал позивачем уже направлено офіційну дисциплінарну скаргу до Вищої ради правосуддя (ВРП). Проте цей орган суддівського контролю демонструє повну бездіяльність, залишаючи діючого суддю без покарання.
    • Кейс №2: Маніпуляція процесуальними нормами (Суддя Вісьтак М. Я., справа № 320/33815/26).
      В іншій спробі знайти захист від Дніпровського ВДВС, боржник зіткнувся з судовим «формалізмом» судді Вісьтак М. Я. Позовну заяву було залишено без руху через нібито «пропущення строків звернення до суду та неподання окремої заяви про їх поновлення». При цьому суддя відверто проігнорувала той факт, що прохання про поновлення строку було чітко викладено текстом у самому тілі позовної заяви, що прямо дозволено та передбачено процесуальним законодавством України (КАСУ). Для суду простіше скористатися штучним приводом для повернення, ніж відкривати провадження проти державного органу-порушника.

Цей штучний «кризовий менеджмент» з боку суддів КОАС призводить до того, що громадянин опиняється в абсолютній процесуальній пастці. З одного боку — протиправні мільйонні арешти ДВС, з іншого — судді, які закривають очі на закон за допомогою технічних відмовок.

Резюмуючи викладене, поточна практика стягнень свідчить про те, що українська виконавча система досі перебуває в парадигмі пострадянського здирництва, а не європейського права.

Це прямий виклик нашим міжнародним зобов’язанням перед МВФ та Єврокомісією.

Доки в Україні не буде впровадено наскрізну цифровізацію проваджень за принципом «One Case – One File» та автоматичне зняття арештів після повного розрахунку з реальним виконавцем, вітчизняна система примусового виконання залишатиметься токсичним рудиментом.

Верховенство права починається не з декларацій у Брюсселі, а з розблокованого рахунку конкретного громадянина чи інвестора, який повністю виконав свій обов’язок перед законом.

Верховенство права (англійською Rule of Law, буквально — «правління права») — це фундаментальний правовий принцип, згідно з яким закон є вищим за будь-яку владу, а всі громадяни, організації та державні діячі є рівними перед ним.

Це означає, що ніхто — ні президент, ні уряд, ні поліція, ні багатії — не може стояти вище закону, а всі рішення держави мають ухвалюватися лише на основі чинних правових норм.

4 основні принципи Rule of Law:

  • Підзвітність: Держава та її представники підпорядковуються закону і несуть відповідальність за його порушення.

  • Справедливі закони: Закони є чіткими, зрозумілими, публічними, стабільними та захищають фундаментальні права людини.

  • Відкритий уряд: Процеси, за якими закони приймаються, адмініструються та застосовуються, є доступними, справедливими та ефективними.

  • Доступне та неупереджене правосуддя: Спори вирішуються незалежними, етичними та компетентними суддями (судова влада повністю незалежна від політиків).

Last Updated on 06.10.2026 by iskova