Багато експертів дотримуються думки, що сучасна архітектура міжнародної допомоги почала формуватися приблизно десь  років вісімдесят тому. Так, традиційно країни-метрополії (наприклад, Британія або Франція) виділяли своїм колишнім колоніям в Африці, Азії, Латинській Америці  допомогу (фінансову, економічну, технічну та інш.). Після другої світової війни зміцнилися позиції США на світовій арені…

Паралелі

У 1947 році 33-й президент США Гаррі Трумен “робить крок до порятунку народів від червоного правління” і домагається від Конгресу США виділення грандіозної на той час  за  своїми розмірами   допомоги (загальною сумою 400 млн. доларів США) на допомогу Греції та Туреччині.  У своїй промові  він заявив, що «політика США повинна полягати в тому, щоб підтримати вільні народи, що протистоять спробам озброєних меншостей або зовнішніх сил поневолити їх». Анонсована підстава для надання цієї допомоги – “грецький уряд просив досвідчених американських управлінців, економістів технічних працівників аби гарантувати, що фінансове та інше сприяння, надане Афінам, буде використане ефективно для створення стабільної та самодостатньої економіки, удосконалення державного управління”. В той час, як негласною (але, можливо, ключовою) метою такої підтримки США, ймовірно, було стримування впливу іншої сили – Радянського Союзу (так званого, «червоного комунізму») на країни цього регіону.

Геополітичні інтереси неодноразово ставали рушійною силою для тих чи інших проявів впливу (під гаслом так званої «допомоги»).

У 60-х роках ХХ століття акценти надання  міжнародної допомоги почали змінюватися. У цьому неабияку роль відіграла ООН. Зокрема, у питанні координації надання міжнародної допомоги. Принципи, якими  наразі керується ООН, полягають у тому, що донорські програми мають відповідати базовим потребам людей (забезпечення освіти, медицини, санітарних умов, якості води, продовольства тощо).

Чи завжди допомога на користь реципієнту?

Якщо міжнародна допомога (в тому числі грошова: кредити, гранти, або «грошові подарунки» державі-реципієнту) використовується неефективно,  тобто отримувач не створює робочих місць, не сприяє розвитку бізнесу, підприємництва, приватного сектору, не бореться з бідністю, то вона (допомога), по суті, є “мертвою”.

Це не теорема, а аксіома.

Наочним підтвердженням цього є приклад низки країн Африки, які впродовж десятиліть отримували мільярдні кошти міжнародної фінансової допомоги (у тому числі в рамках системи ООН), а зараз знаходяться на межі бідності.

Україна

При спробі проаналізувати ситуацію, що склалася в Україні, намагатимуся, по можливості, бути  максимально об’єктивною  на підставі   доступної офіційної статистики, отриманої  із відкритих джерел інформації.

Зауважу, що до останнього часу єдиної системи зведеної інформації щодо проектів усієї міжнародної допомоги з моменту набуття Україною незалежності  ( як в цілому, так і із зазначенням кожного проекту  допомоги окремо) у відкритому доступі (принаймі) не було.

Так, за останніми даними, загалом в Україні діє 302 проекти міжнародної допомоги, їх загальна вартість  складає близько 3,7 млрд. доларів США і частина з них започаткована ще на початку 1990-х років.

Мінекономрозвитку на офіційному Урядовому порталі надає таку статистику: Протягом 2018 року в Україні реалізовувалося понад 600 міжнародних донорських проектів вартістю близько $6 млрд.

Донори

Тлумачний словник  (Вікіпедія)  надає наступне тлумачення терміну: донор (економіка)— люди чи організації, які вносять гроші. ( На мою думку, мабуть, варто додати  після слова «організації» ще  «країни» , а також  додати після слова «гроші»  «та надають іншу допомогу»).

Інше визначення можна знайти в Collins English Dictionary, в якому зазначено: країни-донори – це країни, які надають допомогу країнам, що розвиваються.

Однак, на мій погляд, найбільш вдало, влучно та точно тлумачення терміну наведене в Oxford Learner’s Dictionaries, в якому окремо виділено окреме поняття «донори міжнародної допомоги» – це  країни, які надають кошти та інш. для допомоги іншим країнам.

Види міжнародної допомоги

 Гуманітарна допомога

Закон України “Про гуманітарну допомогу” визначає правові, організаційні, соціальні засади отримання, надання, оформлення, розподілу і контролю за цільовим використанням гуманітарної допомоги та сприяє гласності і прозорості цього процесу.

У цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні:

• безоплатна допомога (пересилка, виконання робіт, надання послуг) — надання гуманітарної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій донорам;
• гуманітарна допомога — цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв’язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров’я населення, або тяжкою хворобою конкретних фізичних осіб, а також для підготовки до збройного захисту держави та її захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Гуманітарна допомога є різновидом благодійництва і має спрямовуватися відповідно до обставин, об’єктивних потреб, згоди її отримувачів та за умови дотримання вимогЗакону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації»;
• донори (іноземні, вітчизняні) — юридичні та фізичні особи в Україні або за її межами, які добровільно надають гуманітарну допомогу отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за її межами;
• заходи офіційного контролю – фіто-санітарний контроль, ветеринарно-санітарний контроль, державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин, що проводяться згідно із законодавством України;
• отримувачі гуманітарної допомоги — такі юридичні особи, яких зареєстровано в установленому Кабінетом Міністрів України порядку в Єдиному реєстрі отримувачів гуманітарної допомоги:
• підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, ветеранів війни та праці, а також підприємства, установи та організації, що утримуються за рахунок бюджетів, та уповноважені ними державні установи;
• благодійні організації, створені у порядку, визначеномуЗаконом України «Про благодійну діяльність та благодійні організації»;
• громадські організації осіб з інвалідністю, ветеранів війни та праці, Товариство Червоного Хреста України та його обласні організації, творчі спілки, а також громадські організації, створені для здійснення передбаченої їх статутними документами екологічної, оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності;
• релігійні організації, зареєстровані у порядку, передбаченому Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації»;
• реабілітаційні установи для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, які мають відповідну ліцензію на здійснення реабілітаційних послуг, незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форм власності;
• набувачі гуманітарної допомоги — фізичні та юридичні особи, які її потребують і яким вона безпосередньо надається.

Підставою для започаткування процедури визнання допомоги гуманітарною є письмова пропозиція донора про її надання.

Підставою для здійснення гуманітарної допомоги в Україні є письмова згода отримувача гуманітарної допомоги на її одержання.

Отримувач гуманітарної допомоги має такі самі права на її використання, що і набувач гуманітарної допомоги.

Зміну отримувача гуманітарної допомоги та її переадресування можливо здійснювати лише за погодженням з іноземними донорами за рішенням відповідного спеціально уповноваженого державного органу з питань гуманітарної допомоги.

Міжнародна технічна допомога

Міжнародна технічна допомога це фінансові та інші ресурси та послуги, що відповідно до міжнародних договорів України надаються донорами на безоплатній та безповоротній основі з метою підтримки України

Питання, пов’язані із залученням міжнародної технічної допомоги в Україні, регулюються Постановою КМУ від 15.02.2020 року № 153 «Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги».

Одним із позитивних моментів є той факт, що в  Україні (згідно останніх анонсів, а вони датовані 4 квітня 2019 року) запрацював офіційний портал (запущений Мінекономрозвитку) координації міжнародної технічної допомоги- ProAID, який  містить повну актуальну базу   даних, інформацію  щодо  проектів і програм міжнародної допомоги в Україні,  їх цілі, ініціаторів , донорів та стан реалізації.

Запуск  такого офіційного інформаційного порталу передбачений Постановою КМУ від 15.02.2002 № 153 «Про створення єдиної системи залучення, та моніторингу міжнародної технічної допомоги» та Постановою КМУ від 21 жовтня 2015 року № 835 “Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних”.

У 2016 році обсяг отриманої Україною міжнародної технічної допомоги становив 1,25 млрд. доларів США, в 2017 році — 924,32 млн. доларів США.

У 2017 році, наприклад, найбільшими донорами за обсягами фінансування проектів технічної допомоги Україні були США — 1,5 млрд. доларів США (104 проекти); ЄБРР — 671,1 млн. доларів США (39 проектів); ЄС — 326,5 млн. доларів США (139 проектів); Німеччина — 206,9 млн. доларів США (26 проектів);Канада — 150,3 млн. доларів США (20 проектів);Японія – 20,9 млн. доларів США (7 проектів).

Станом на 2018 рік в Україні реалізовувалося 200 проектів технічної допомоги ЄС на загальну суму близько 262,7 млн. євро.

Економічна допомога від ЄС  здійснювалась, у тому числі,  і в рамках  Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Режим економічного сприяння зовнішній торгівлі України окремими країнами ЄС призвів до істотного збільшення обсягів експорту на ринок ЄС з України. Станом на  2018 рік  на ЄС припадало 42% зовнішньої торгівлі України. Станом на 2013 рік на ЄС припадало 25.5% і 35.1% для експорту й імпорту відповідно. При цьому істотно покращилася товарна структура та співвідношення зовнішньоторговельного балансу.

Станом на середину 2018 року Європейський Союз надав Україні найбільший пакет фінансової підтримки для країн поза ЄС за всю свою історію в розмірі понад 13 млрд. євро.

Починаючи з 1991 року, Україна отримала від Європейського Союзу допомогу на понад 3,5 млрд. євро. Було започатковано 5 програм секторальної бюджетної підтримки ЄС на загальну суму у 244 млн. євро: сприяння взаємній торгівлі шляхом усунення технічних бар’єрів у торгівлі між Україною та Європейським Союзом (45 млн. євро, бенефіціар — Мінекономрозвитку, департамент технічного регулювання, термін впровадження програми 21.12.2009 – 21.12.2016); підтримка впровадження транспортної стратегії України (65 млн. євро, бенефіціар – Мінінфраструктури, термін впровадження програми 21.10.2010 – 21.10.2016); підтримка впровадження Стратегії національної екологічної політики України (35 млн. євро, бенефіціар – Мінприроди, термін впровадження програми 21.12.2010 – 21.10.2015); підтримка політики управління кордоном в Україні (66 млн. євро, бенефіціар – Держприкордонслужба, Держмитслужба, термін впровадження програми 31.10.2011 – 31.10.2017).

За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі, у 2016-2017 роках Україна отримала 1 млрд. доларів США. За попередні п’ять років з 2008-2013 роки у 1.5 разів менше.

За даними  Організації економічного співробітництва та розвитку (англ.  Organization for Economic Co-operation and Development ( OECD)), серед 50 найбільших одержувачів міжнародної допомоги в світі Україна посідає 45 місце.

АКЦЕНТИ

За своєю методологією розрахунків, OECD враховує не лише гранти і технічну допомогу, а й кредити розвитку від МФО, у яких є грантова складова, яка  складає  не менше 25% від суми кредиту. OECD оцінює весь потік проектів міжнародної допомоги Україні у цілому , згідно  даних,  наданих   самими донорами, статистики та обліку за окремими проектами допомоги організацією не ведеться.

Абсурдність  українських реалій

Україна за рахунок отриманих “допомог” (кредитів)  фінансує та платить  захмарні (для країни -боржника) зарплати  та винагороди  іноземним радникам міністрів, зарубіжним експертам, яких залучає  для  консультацій ,написання та підготовки законопроектів, аудиту та інш. За рахунок цих донорських “допомог” оплачуються різноманітні (сумнівної необхідності та ефективності семінари, вебінари, круглі столи ) тощо.

Створення сайтів Міністерства фінансів України та Міністерства інфраструктури було  профінансовано GiZ та фонд «Відродження», який фінансує Джордж Сорос.

При цьому постає  логічне питання , що в Україні не достатньо коштів та спеціалістів- професіоналів (без залучення іноземної допомоги для створення державних веб-порталів та сайтів органів влади)?

Національна рада реформ, Бізнес-омбудсмен створені та утримуються на кошти  країн-учасниць Європейського банку реконструкції та розвитку, який є координатором цієї допомоги.

Скажете, абсурд? Ні, це – наші реалії.

У пресі зустрічалася і така інформація, що ЄС  (в 2014 році) був готовий вкласти у фонд  для фінансування зарплат топ-чиновників 96 млн. євро і платити топ-чиновникам зарплату протягом кількох років. Але (можливо, на це краще) такий фонд  так і не був створений , кошти  (за неперевіреними даними) були переорієнтовані (перенаправлені) на проект децентралізації.

Однак, є й успішні проекти, про які варто сказати

Так, одна із найуспішніших реформ, яка реалізована як  спільний донорський проект німецьких Transparency International, GIZ та інших донорів,-  це система держзакупівель ProZorro.

 Є і неуспішні проекти (провалені за вини української сторони)

Одним із  таких яскравих прикладів неефективного використання КРЕДИТІВ (тобто грошей, наданих Україні на встановлений строк під проценти) був проект  Світового банку та Міністерства соціальної політики “Удосконалення соціальної допомоги”,  започаткований у 2006 році (орієнтований на 2 роки, строком до  2008 року).

Основною метою  проекту було   максимально спростити подачу документів і  зробити доступною виплату допомоги соціально незахищеним категоріям населення.

За цим проектом 99,4 млн. доларів США передбачалося  витратити на переобладнання 756 місцевих управлінь Міністерства соціальної політики, ще біля половини коштів – на створення єдиної інформаційно-аналітичної системи соціального захисту населення, яка б об’єднала існуючі розрізнені бази даних Мінсоцполітики.

За даними звіту Світового банку, реалізація проекту значно підвищить ефективність праці співробітників соціальної сфери.

Однак, терміни реалізації проекту були зірвані українською стороною – затягнуті на цілих п’ять років пізніше запланованих строків.

При цьому, що характерно – система так і не запрацювала, але ремонт приміщення (!) вже  встигли зробити (що є добре, однак якою ціною!).  В результаті реалізації проекту місцеві управління праці та соціального захисту відремонтували, обладнали  новою  сучасною технікою,  провели навчання персоналу.

Та де там! «Українці не здаються!»

Наразі Світовий банк реалізує з Мінсоцполітики новий проект на загальну суму у 300 млн. доларів США, спрямований на боротьбу з бідністю в Україні.

Планується нарешті запустити інформаційну систему для Мінсоцполітики.

Зі свого боку, хотіла б підкреслити, що це КРЕДИТИ, а не безоплатна допомога, тобто це сотні мільйонів доларів США, віддавати які доведеться з Державного бюджету України  громадянам України ДЕСЯТИЛІТТЯМИ.

Окремий аспект, який заслуговує на увагу – це зарезервовані кредити.

Україна не освоює левову частку затверджених (тобто зарезервованих) кредитів Світового банку.

За оприлюдненою інформацією, у  середньому в регіоні з 27 країн – Європа і Центральна Азія – відсоток використання кредитів у фінансовому році (2015 р.) становив 12,5%. В Україні – лише 7%.

За кожен рік такого  простою, коли сума кредиту зарезервована, але не витрачається, країна сплачує комісію. Її середня сума за минулі три роки становила 8 млн. доларів США.

ДОВІРЯЙ, АЛЕ ПЕРЕВІРЯЙ

Парадигма

1. Україна неефективно витрачає кредити МВФ, міжнародну донорську допомогу, в тому числі допомогу ЄС та гранти. Ці проблеми накопичені роками  з моменту набуття Україною незалежності. Ситуацію необхідно невідкладно виправляти.
2. Не проводиться належна оцінка доцільності отримання міжнародної донорської допомоги,  а також розрахунки спроможності бюджету сплачувати кредити (та відсотки), не проводиться оцінка вигоди від залучення такої міжнародної допомоги. Із року в рік кошти  залучаються за принципом: аби якнайшвидше у будь-який спосіб залучити кошти для “закриття дірок у державному бюджеті “ на поточний період,  а наслідки (користь)  для України не оцінюються і не прораховуються і не оприлюднюються.
3. Проекти (на донорські кошти) починають і не доводять до кінця, гальмують, штучно затягують, або взагалі скасовують не реалізувавши в запланованому вигляді. Часта зміна влади, керівників відповідних установ та відомств, в тому числі відповідальних за роботу з донорами, призводить до того, що реалізація міжнародних проектів та програм допомоги гальмується або взагалі зводиться нанівець.
4. Відсутній єдиний (на постійній основі) державний орган, відповідальний за координацію усієї міжнародної допомоги, яка надається Україні. Контрольні функції постійно «перекидаються», мов той м’яч, між Мінекономіки та Мінфіном та іншими відомствами.
5. Доцільно провести повний, всеохоплюючий, об’єктивний аудит УСІХ проектів міжнародної допомоги, визначити проблеми  та недоліки (по КОЖНОМУ проекту окремо), встановити план заходів, відповідальних осіб, термін усунення проблем. Слід підготувати детальні прогнози та об’єктивно оцінити вигоду (або, можливо, втрати (розтрати) від такого роду співпраці. У разі встановлення фактів порушень і зловживань, відповідальних осіб необхідно притягнути до відповідальності відповідно до чинного законодавства України.
6. Україна не може (і не має права) виступати постійними реципієнтом, а по суті  «ходити по світу із простягнутою рукою». Така позиція є просто безвідповідальною, не лише шкодить авторитету і репутації держави, але й загрожує у цілому державному суверенітету та незалежності.

Наталія Іскова , 2.09.2020