Від ковбаси до Сеула: еволюція українських дипломатичних ляпів

Оновлена версія матеріалу «Граблі вищого рангу» (читайте ТУТ)

За три десятиліття незалежності українська дипломатія пройшла шлях від наївного провінціалізму до войовничої безкомпромісності воєнного часу. Кожен етап мав свої гучні скандали. Подібні конфузи не є суто українською хворобою росту: від них не застраховані й провідні держави світу.

Кажуть, дипломатія — це мистецтво дозволити іншій стороні вчинити по-твоєму. В історії українського МЗС це мистецтво інколи перетворювалося на вміння створити проблему там, де її не мало бути, а потім її долати.

До війни: географія за Януковичем

Мовні й географічні помилки на найвищому рівні траплялися й раніше. Віктор Янукович, ще як лідер опозиції, назвав косівський прецедент «рішенням щодо Чорногорії» і виправився лише після підказки прессекретаря. В іншому виступі він переплутав Північну та Південну Осетію.

Ковбаса, «Amazon» і африканський гамбіт (2022–2024)

Повномасштабне вторгнення породило особливий стиль: війна вимагала різкості, але іноді різкість переходила межу, за якою союзники перетворювалися на опонентів.

У травні 2022 року тодішній посол в Німеччині Андрій Мельник заявив, що канцлерові Олафу Шольцу не личить «вдавати ображену ліверну ковбасу». Перед цим Шольц сказав, що небажання Києва бачити президента Штайнмаєра може стати перешкодою для його власної поїздки. У німецькій мові цей вислів означає людину, яка ображається без поважної причини; німецькі політики й медіа відреагували зі здивуванням.

У липні 2023 року на саміті НАТО у Вільнюсі Володимир Зеленський назвав «безпрецедентною й абсурдною» відсутність чітких термінів запрошення і членства України. Британський міністр оборони Бен Воллес зауважив, що союзники — «не Amazon», Зеленський іронічно відповів, що Україна може щоранку дякувати міністрові. У підсумковому комюніке записали, що запрошення буде надано, коли союзники погодяться й умови будуть виконані. Посол у Лондоні Вадим Пристайко в ефірі Sky News назвав слова президента «нездоровим сарказмом», а за вісім днів, 21 липня, його звільнили з посади. Офіційної причини не називали.

У березні 2024 року, невдовзі після візиту до Києва спецпредставника Китаю Лі Хуея, секретар РНБО Олексій Данілов в ефірі телеканалу «Рада» заявив, що Пекін не вирішуватиме, коли Києву сідати за стіл переговорів, і, вдаючи, що забув прізвище китайського дипломата, спотворив його в нецензурне слово.

У серпні 2024 року скандал стався на Глобальному Півдні. Наприкінці липня туарегські повстанці в Малі розгромили колону малійських військових і російських вагнерівців. Представник ГУР Андрій Юсов в ефірі заявив, що повстанці отримали від України інформацію для успішної операції. Сенегал викликав українського посла Юрія Пивоварова через допис у фейсбуці, який там витлумачили як підтримку повстанців. 4–5 серпня Малі оголосила про розрив дипломатичних відносин, звинувативши Україну в підтримці тероризму, а 6 серпня те саме зробив Нігер. У Києві назвали рішення Нігеру жестом «солідарності» з тими, хто обрав зближення з Росією.

Кадри, слова, жести

У грудні 2022 року послом у Болгарії призначили Олесю Ілащук. За даними «Європейської правди», вона не мала досвіду ні в дипломатії, ні на державній службі. У МЗС наголосили, що призначення некадрових послів — звичайна міжнародна практика, а Болгарія без зволікань надала агреман.

У червні 2026 року МЗС ініціювало відкликання посла на Кіпрі Сергія Ніжинського через відсутність результатів. Посол оголосив про «добровільну відставку», а згодом на засіданні тимчасової слідчої комісії розповів про нібито злочинну організацію навколо кандидата в почесні консули. МЗС назвало це «брудною дискредитаційною кампанією» і звернулося до правоохоронців, кандидат усе заперечив. Замість тихої кадрової ротації вийшов публічний скандал.

У квітні 2021 року, під час візиту Зеленського до Катару, колишній посол Роман Безсмертний звернув увагу, що глава Офісу президента Андрій Єрмак і міністр закордонних справ Дмитро Кулеба сиділи на зустрічі, закинувши ногу на ногу: в арабській традиції це може сприйматися як неповага. Офіс президента видалив ці фото.

Корейський урок

23 вересня 2026 року, виступаючи на Генеральній Асамблеї ООН, Зеленський публічно повідомив, що Україна передала Південній Кореї двох північнокорейських військовополонених, захоплених у 2025 році. Сеул заявив, що це порушило домовленість про нерозголошення, і стверджує, що має письмові підтвердження такої домовленості; Київ заперечує, що погоджував її. 8 жовтня Південна Корея оголосила про відкликання свого посла з Києва, назвавши вибачення України недостатніми. У МЗС України заявили про готовність до конструктивного діалогу.

На тлі скандалу з’явився ще один епізод. 6 жовтня The Guardian на підставі портових записів і даних про рух суден повідомила, що в липні–серпні 2026 року в південнокорейських портах на сім танкерів завантажили понад 176 тисяч тонн пального, переважно дизеля, яке вирушило до Далекого Сходу Росії; три з цих суден перебувають під санкціями Великої Британії та ЄС. За даними газети, на Південну Корею припало близько 31% морського імпорту нафтопродуктів Росією в серпні.

Хто був власником пального, у публікації не з’ясовано. Радник президента України з санкційної політики Владислав Власюк заявив, що ці поставки допомогли Росії компенсувати втрати від ударів по НПЗ. Сеул назвав такі заяви неточними й недоречними, наголосив, що послідовно дотримується санкцій, і зазначив, що комерційні нафтопродукти не підпадають під його експортні обмеження, а походження пального досі перевіряється.

Для контрасту: як грішать великі держави

Щоб у вітчизняного читача не розвинувся комплекс меншовартості, варто поглянути на колег зі старих дипломатичних шкіл.

• У лютому 2013 року, виступаючи в Університеті Вірджинії, держсекретар США Джон Керрі «винайшов» країну Кирзахстан, об’єднавши Казахстан і Киргизстан.
• Борис Джонсон 2016 року виграв конкурс образливих віршів про Ердогана, організований журналом The Spectator, а 2017-го у М’янмі почав декламувати Кіплінга в буддійському храмі, і британський посол його зупинив.
• На саміті G8 у Санкт-Петербурзі в липні 2006 року Джордж Буш-молодший без попередження помасажував плечі Ангелі Меркель.
• У 2011 році на G20 у Каннах Саркозі й Обама, не знаючи, що мікрофони ввімкнені, обговорили Нетаньягу, і їхню розмову почули журналісти через систему синхронного перекладу.
• У січні 1992 року Джорджу Бушу-старшому стало зле на державному обіді в Токіо.

Дипломатичні усмішки

Не всі протокольні історії потрапляють до хронік. Деякі живуть у кулуарах, і їх переказують із усмішкою. Одні автор бачив на власні очі, інші розповідали колеги, а про треті можна лише сказати, що такі історії ходять.

Очима очевидця

У середині 1990-х мене, як і інших співробітників МЗС, зібрали в актовому залі: на підписанні міжурядової угоди треба було заповнити зал. Усе це відбулося на моїх очах: в одного з членів уряду не писала авторучка. Як потім розповідали, працівник протоколу забув її розписати. Дрібниця, але в протоколі дрібниць не буває, бо ціна такої помилки лягає на того, хто підписує.

Зі слів колег

Колега, з яким ми працювали в посольстві, розповідав історію з початку двохтисячних. Один із наших дипломатів прийшов на протокольний захід у сандалях: натер ногу. А на щорічний дипломатичний прийом, де дрескод — фрак, з’явився в українській сорочці. Протокол такі пояснення не приймає. Він не вимагає від дипломата люб’язності, але вимагає підготовки.

Байки без підтверджень

Є й третій жанр: історії, які переказують без жодних документів. Подейкують, що колись для зустрічі високого гостя довелося позичати прапори потрібного розміру. Кажуть, що один високопосадовець у європейській столиці заблукав і застряг у скляній кабінці синхронних перекладачів. Підтвердити це документами не вдалося, тож читайте як байки. Фольклор виникає там, де бракує документів: за ним може стояти реальний випадок, а може й анекдот, що обріс подробицями. Відрізнити одне від іншого без архівів важко, і це теж частина розмови про відповідальність.

Від емоцій до системності

Що варто зробити дипломатії в умовах війни

У перші місяці вторгнення гучні заяви привертали увагу світу, але на довгій дистанції емоційна дипломатія вичерпує ресурс. МЗС має перейти від «кризового медіацентру» до налагодженого механізму, де кожен крок розрахований. Для цього потрібно кілька речей.

• Чіткі показники ефективності (КРІ) для послів і аудит призначень. Дипломатична місія під час війни не може бути місцем для «почесного заслання» чи працевлаштування людей без профільного досвіду.
• Синхронізація МЗС, ГУР і Міноборони. Малійський прецедент показав, як неузгодженість відомств може за кілька днів зруйнувати місяці роботи на Глобальному Півдні. Публічні заяви про спецоперації за кордоном мають проходити узгодження між усіма трьома відомствами.
• Перезапуск публічної дипломатії. Світ утомився від щоденних прохань про допомогу, тож комунікація має спиратися на прагматичні тези: спільне виробництво озброєнь, економічна вигода, дотримання міжнародного права. Росія десятиліттями будувала вплив у Латинській Америці, Азії й Африці, а Україна лише нещодавно почала системно відкривати там посольства.

Замість епілогу: через терни до паркету

Міжнародна політика — не закритий клуб джентльменів у смокінгах, а велике комунальне подвір’я: американські лідери вигадують нові країни й без попиту масажують німецьких канцлерок, британські міністри пишуть вірші про кіз, а французькі президенти забувають вимкнути мікрофони. На цьому тлі українські «граблі» виглядають не унікальним прокляттям, а закономірною хворобою росту молодого й темпераментного організму.

Історія наших конфузів вчить простого правила: перш ніж робити гучні заяви, публікувати нічні дописи чи відправляти нових послів на амбразуру, варто перевірити, чи розписана авторучка, чи не переплутали ви Казахстан із Киргизстаном, чи не плутаєте ви Південну Осетію з Північною і чи не сидите ви перед еміром, закинувши ногу на ногу.

Проте приводів для оптимізму більше, ніж для самобичування. Українська дипломатія довела, що вміє ламати закони заскорузлого протоколу там, де це потрібно для виживання країни. Хочеться вірити, що попереду на нас чекає епоха зрілої й виваженої дипломатії заради народу України.

Last Updated on 10.10.2026 by iskova