Олівець-малювець: від графітового каменю до світових шедеврів 

Олівець здається звичайною річчю — доки не згадаєш, що ним можна і креслити мости, і вигадувати романи, і малювати цілі світи. Його слід легко стерти, виправити або продовжити, тож олівець завжди залишає простір для змін. Саме ця властивість поєднує історію інструмента з історіями людей, які ним користувалися.

Олівець — річ із назвою, що зберігає слід давньої технології. Українське слово «олівець» пов’язане з оловом, а польське ołówek — зі свинцем. Ці назви нагадують про давні письмові стрижні, зокрема свинцеві. Та в сучасному олівці свинцю немає: його грифель складається переважно з графіту й глини.

Як людство перейшло від свинцевої палички до знайомого дерев’яного олівця? Це історія окремого винаходу. 

Від графітового каменю до дерев’яного олівця

Задовго до появи сучасного олівця художники користувалися металевими паличками — наприклад, срібними. Вони залишали на спеціально підготовленій поверхні тонкий сірий слід.

У 1564 році в англійському Бороудейлі знайшли велике родовище чистого графіту. Його шматки залишали на папері виразний темний слід. Спершу графіт просто загортали в тканину або затискали між дерев’яними планками. За однією з найпоширеніших версій, дерев’яний корпус для графітового стрижня почали робити в Італії ще в XVI столітті.

Наприкінці XVIII століття графіт змішували з глиною, щоб отримати стрижні різної твердості. Австрієць Йозеф Гардтмут розробив цей спосіб близько 1790 року, а французький винахідник Ніколя-Жак Конте запатентував власну технологію 1795 року. Вона стала особливо важливою для Франції, якій через воєнні обставини було складно отримувати англійський графіт. Пропорції глини й графіту давали змогу змінювати твердість грифеля.

Згодом поширилися різні системи маркування: наприклад, H і B у європейській та міжнародній практиці, а також Т, ТМ і М у радянській системі, яку використовують і сьогодні. H означає твердіший грифель, B — м’якший, а HB — проміжний.

Шестигранна форма не дає олівцеві легко скочуватися зі столу, хоча не всім вона зручна. Письменник Джон Стейнбек, наприклад, віддавав перевагу круглим олівцям: гранчасті, за його словами, врізалися в пальці.

Які бувають олівці

Найвідоміші — прості графітові олівці для письма, малювання та креслення. Кольоровими малюють, а акварельними можна працювати як звичайними олівцями або розмивати штрихи водою.

Механічні олівці подають тонкий грифель без заточування, а цангові зазвичай тримають товстіший стрижень, який можна заточити до потрібної форми. Є й спеціальні олівці: будівельні, копіювальні, літографські та інші.

Олівець у руках письменників і митців

Для багатьох письменників олівець був не лише зручним інструментом, а й способом залишити текст «незавершеним» — таким, який можна виправляти й перебудовувати.

Ернест Хемінгуей пояснював, що рукопис, написаний олівцем, довше лишається «плинним» і його легше вдосконалювати. В інтервʼю журналу «The Paris Review» він розповідав, що починав роботу олівцем, а на друкарську машинку переходив, коли текст уже добре складався.

Джон Стейнбек щоранку готував 24 гостро застругані олівці. Він любив темний слід олівця Blackwing 602 і писав ним, бо той легко ковзав по паперу. За переказами, на перший варіант роману «На схід від Едему» він витратив близько 300 олівців. У його листах письменницька звичка фігурувала як pencil trifling — своєрідна забавка з олівцями.

Володимир Набоков писав олівцем на картках. Такий спосіб дозволяв йому переставляти фрагменти й змінювати порядок майбутнього тексту.

Олівець був важливим і для творців зображень. Американська художниця й ілюстраторка Мері Блер створювала олівцеві ескізи та кольорові концепції, які допомагали сформувати візуальну мову мультфільмів Disney. А дизайнер Карл Лагерфельд часто робив швидкі ескізи одягу власноруч: папір і олівець давали змогу миттєво зафіксувати задум ще до роботи з тканиною.

Олівець в українській літературі

В оповіданні Івана Франка «Олівець», написаному 1879 року, Хлопчик знаходить олівець і згодом розуміє, що він належить Степанові, але боїться зізнатися. Через це Степана карають за втрату. Невелика річ стає для оповідача причиною тривоги й докорів сумління. Історія показує, як дитячий страх і мовчання можуть призвести до несправедливості.

У вірші Наталі Забіли «Олівець-малювець» Яся малює хатинку, дитину, ліс і гриби. Потім починається дощ, і малюнок перетворюється на темну пляму. На докір дівчинка відповідає, що винен сам олівець. Кумедна історія нагадує: малюнок залежить не лише від інструмента, а й від того, хто ним користується.

Світові виробники олівців

Серед виробників механічних олівців особливо відомі японські компанії Pentel і Uni (Mitsubishi Pencil), зокрема лінійка Kuru Toga, в якій грифель поступово обертається під час письма. Німецький бренд Rotring також відомий інструментами для креслення.

У дерев’яних олівцях давні традиції мають німецькі Faber-Castell і Staedtler, чеська Koh-i-Noor Hardtmuth, американська Dixon Ticonderoga, а також японські Mitsubishi Hi-Uni й Tombow. У Великій Британії відоме місто Кесвік, пов’язане з історією виробництва олівців поблизу Бороудейлу.

Окреме місце посідає швейцарська компанія Caran d’Ache. Її попередницю заснували в Женеві 1915 року, а назву Caran d’Ache компанія отримала 1924-го.

Назва Caran d’Ache походить від псевдоніма французького карикатуриста російського походження Емманюеля Пуаре. Псевдонім пов’язаний із російським словом «карандаш», яке, за поширеним поясненням, походить від тюркських слів kara — «чорний» і taş — «камінь». Саме так назву бренду пов’язують із «чорним каменем» — графітом, яким пише олівець. Компанія виробляє олівці та інші художні матеріали у Швейцарії. Згодом її асортимент розширився: з’явилися також предмети розкоші, зокрема лімітовані серії авторучок.

Приклад Caran d’Ache показує, як бренд, міцно пов’язаний із місцем свого походження, може здобути міжнародне визнання. 

Епілог

Олівець пережив століття, бо зміг адаптуватися: від графітового уламка — до креслярського інструмента й засобу для творчості. А його головна перевага залишається незмінною: помилку можна стерти, а нову думку — почати з чистого аркуша.