«Гроші лише в обмін на реформи»: як Державна виконавча служба підриває зобов’язання України перед МВФ та ЄС

Наталія Іскова : Для того щоб повністю припинити практику «подвійних стягнень» винагород державними та приватними виконавцями за виконання одного судового рішення, розвантажити суди та знищити корупційні ризики, в Україні необхідно негайно впровадити три взаємопов’язані кроки. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД: Як проблему вирішено в Європі

Україна перебуває на фінансовому забезпеченні міжнародних партнерів, де головний принцип непохитний: «гроші лише в обмін на реформи».

Серед ключових вимог МВФ та Європейського Союзу в межах меморандумів макрофінансової допомоги та програм кшталту Ukraine Facility — повне перезавантаження системи виконання судових рішень, ліквідація корупційних ризиків та цифровізація.

Міжнародні партнери висувають ці вимоги не просто так: для них ефективне виконання судових рішень є базовим маркером захисту права власності, прав інвесторів та верховенства права.

Проте поки у високих кабінетах звітують про євроінтеграцію, на практиці Державна виконавча служба (ДВС) продовжує плодити «економіку абсурду».

Наочним прикладом є практика «подвійних стягнень» винагород державними та приватними виконацями за одне й те саме судове рішення.

Щоб зрозуміти юридичний цинізм цієї схеми, варто звернутися до мови лісових алегорій.

Байка про Державного Крука, Приватного Сокола

та Сліпу Сову

Жив-був у лісі Старий Борсук, який мав великі борги перед Вовком-кредитором (стягувачем). Коли Борсука не стало, він залишив за заповітом свою нору та запаси маленькому Зайчику-спадкоємцю. Разом із майном до Зайчика, за законом лісу, перейшли й усі борги покійного.

Вовк, не гаючи часу, відніс виконавчий лист до Державного Крука.

Крук миттєво відкрив провадження проти Зайчика і виставив рахунок: «Оскільки ти тепер боржник, з тебе ще 10% виконавчого збору на користь лісової казни!».

Проте Крук лише перекладав папери й жодних активів не шукав.

Тоді Вовк забрав виконавчий лист і відніс його до Приватного Сокола — швидкого та ефективного виконавця.

Сокіл оперативно оцінив отриману Зайчиком спадщину, організував розрахунок, повернув Вовку борг, а із Зайчика законно стягнув свою основну винагороду за реально виконану роботу. Справу було успішно закрито.

Але про це дізнався Державний Крук.

Побачивши, що борг закритий, він обурився: «Мені байдуже, що все зробив Сокіл! Моє провадження теж колись було відкрите! Я хочу свій виконавчий збір за сам факт того, що я першим заніс Зайчика в реєстр боржників!».

Крук заблокував Зайчику отриману у спадок нору, вимагаючи гроші за роботу, яку за нього виконав інший.

Обурений Зайчик побіг до Адміністративної Сови (Київського окружного адмінсуду), яка суддею сиділа на найвищому дереві.

Зайчик благав:

— Пані Сово! Я лише прийняв спадщину! Сокіл уже стягнув і борг, і свою винагороду за виконання. Державний Крук не поворухнув і пальцем, але вимагає величезний збір! Це ж абсурд і подвійне стягнення за один і той самий гріх покійного Борсука!

Сова поправила окуляри, заплющила очі й мовила:

— Мій обов’язок — дбати про лісовий бюджет. Крук колись відкривав справу? Відкривав. Те, що він нічого не стягнув, а ти вже все заплатив Соколу — процедурна дрібниця, яку я ігнорую. Нам потрібні гроші. Плати, Зайцю, і приватному, і державному! Та й мені судовий збір до держбюджету теж плати, і не раз.

І ходив так Зайчик до Сови не раз, не два і не три… а віз і нині там. Але Зайчик свої права добре знає і не здається.

Довідково,

— від байки до реалій — один крок: 

ЩО СКАЖУТЬ МІЖНАРОДНІ ПАРТНЕРИ???…

А тепер без байок,  по суті того , що фактично відбувається на сьогоднішній день в Україні.

Реалії українського правосуддя:

Економіка абсурду

Якщо відкинути метафори, ситуація в Україні виглядає катастрофічно. Державні виконавці намагаються стягнути виконавчий збір (10% від суми боргу), не вчиняючи жодних реальних дій для повного виконання рішення суду. Їхній єдиний аргумент — формальний факт винесення постанови про відкриття провадження і постанови про стягнення виконавчого збору. І це в тих випадках, коли рішення вже в повному обсязі виконано приватним виконавцем.

Для спадкоємців, які за законом несуть обмежену відповідальність (виключно в межах вартості отриманого майна), таке стягнення перетворюється на непропорційний фінансовий зашморг.

Замість захисту прав, Адміністративний суд часто легітимізує це «подвійне стягнення» (Double Jeopardy), грубо порушуючи принцип справедливості правосуддя.

Найпопулярніший інструмент суддів для «відфутболювання» скаржників — «порушення процесуальних строків» звернення до суду.

Це дозволяє суддям:

1. Взагалі не розбиратися в суті очевидного зловживання з боку ДВС.
2. Стягнути з позивача судовий збір до держбюджету.
3. Штучно наростити статистику «розглянутих справ» у своєму реєстрі, щоб у подальшому посилатись на надмірне навантаження.

ДЕТАЛЬНІШЕ

Суть зловживання: Державні виконавці намагаються стягнути виконавчий збір, не вчиняючи жодних реальних  фактичних дій з повного виконання  судового рішення, обґрунтовуючи це виключно формальним фактом відкриття провадження (винесенням постанови про стягнення виконавчого збору), навіть якщо рішення в повному обсязі виконано приватним виконавцем.

Для спадкоємця, який і так несе обмежену відповідальність за боргами спадкодавця (в межах вартості майна), таке стягнення стає непропорційним фінансовим тягарем.  

Виконавчий збір за своєю правовою природою є платою за ефективні дії органу ДВС, але часто Адміністративний суд, ігноруючи факт виконання рішення приватним виконавцем, легітимізує подвійне стягнення (Double Jeopardy) та порушує принцип справедливості правосуддя.

Найчастіший  та найбільш «надійний» аргумент адмінсуду задля «відфудболювання» скаржників на дії держвиконавців -«порушення процесуаальних строків «звернення до адмінсуду, тоді і по суті справ розбиратися не треба, і судовий збір з позивача до держбюджету стягуєьться, і кількість розглянутих справ до реєстру судді набігає (можна в подальшому на надмірне навантаження посилатись ).

Аспект, який остаточно викриває економічну абсурдність ситуації:

Намагаючись поповнити бюджет за рахунок незаконного стягнення державним виконавцем «виконавчого збору» (за виконання судового рішення, яке  ДВС фактично не виконала ), держава витрачає з цього ж бюджету набагато більше коштів на фінансування судових процесів.

Держава витрачає щонайменше 25 мільйонів гривень щороку суто на те, щоб оплатити папір, пошту та години роботи дефіцитних суддів, які змушені вручну скасовувати ці незаконні постанови ДВС.

Висновок очевидний: ці 25 мільйонів гривень та тисячі робочих годин можна зекономити за один день — просто доопрацювавши програмний код АСВП, щоб система автоматично анулювала виконавчий збір після успішної роботи приватного виконавця. Крапка.

Розглянемо чіткі розрахунки навантаження на суддів та собівартості таких справ для держави.

Штучне навантаження на суддів та збитки для Держбюджету України

або

Економіка абсурду 

Ціна відсутності автоматизації

Офіційна судова статистика Державної судової адміністрації (ДСА) України має свою специфіку: справи про оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору не виділяються в окремий рядок зі своїм унікальним кодом. Вони облікуються всередині узагальненої та дуже масової категорії: «Справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби». 
Проте аналіз офіційних даних Опендатабот та узагальнень Верховного Суду дає чітке уявлення про масштаби проблеми.
 
Загальний обсяг спорів із ДВС

!!! Щороку до окружних адміністративних судів України надходить від 30 000 до 45 000 позовів (залежно від року), які стосуються оскарження дій та рішень саме Державної виконавчої служби. Це стабільно одна з найбільших категорій справ в адмінсудочинстві (поступається лише пенсійним та податковим спорам). Скарги на дії ДВС входять до ТОП-3 наймасовіших категорій справ в адміністративних судах України (поряд із пенсійними спорами). 

Питома вага «виконавчого збору» (Експертна оцінка)
За даними аналітичних звітів Агенції з питань виконання рішень та практики правозахисних організацій, справи щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження складають близько 20-25% від усього масиву скарг на ДВС. 

Це означає, що в Україні щороку генерується від 6 000 до 10 000 судових справ, де боржники намагаються скасувати протиправно нараховані ДВС «штрафи» чи збори.

Чому статистика «прихована», але масштабна?

Дрібні суми: Дуже часто виконавчий збір у дрібних провадженнях становить незначну суму. Боржники просто не хочуть витрачати час і кошти на адвоката, щоб іти в суд, тому покірно платять цей «податок на повітря».

Великі суми (Спадщина та Бізнес): Оскаржують збір переважно тоді, коли сума боргу була великою (відповідно, 10% збору — це колосальні гроші) або коли майно (наприклад, квартира спадкодавця) повністю заблоковане в реєстрах.

Державні витрати на абсурд: Замість автоматичного алгоритму в АСВП, держава витрачає мільйони гривень платників податків на оплату роботи суддів, секретарів та папір, щоб у судовому порядку з’ясувати те, що програма мала б визначити самостійно.

 Абсурдність поточної системи. Коли державний орган помиляється (або діє зловмисно), громадянин чи спадкоємець змушений платити реальні гроші з власної кишені лише для того, щоб суд підтвердив очевидне.

Ось конкретні цифри відповідно до актуальних ставок судового збору на 2026 рік (які вираховуються від нового прожиткового мінімуму для працездатних осіб — 3 328 грн). 

Фінансовий тягар для громадянина: Скільки коштує «довести очевидне»
Для скасування незаконної постанови ДВС про стягнення виконавчого збору, спадкоємець або боржник змушений пройти щонайменше одну судову інстанцію, а якщо ДВС подасть апеляцію (що вони роблять автоматично за інструкцією), то й дві.

Ось реальна ціна справедливості в адміністративних судах або фінансовий ценз на справедливість: Скільки платить громадянин за помилки ДВС? 

1. Перша інстанція (Окружний адмінсуд)

Подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму.
У 2026 році це фіксована сума — 1 331,20 грн. (При поданні через «Електронний суд» діє коефіцієнт 0,8 — 1 064,96 грн). (Зауважимо, кожна немайнова вимога фізичної соби оплачується виконавчим збором окремо).

2. Апеляційне оскарження (якщо ДВС затягує справу)

Ставка становить 150% від суми позову в першій інстанції.
Це ще 1 996,80 грн з кишені громадянина, якщо доведеться захищати рішення першої інстанції.

3. Касаційна інстанція (Верховний Суд)

Ставка становить 200% від першої інстанції.
Це 2 662,40 грн.
Якщо ДВС запустить апеляцію та касацію, загальна сума лише судового збору для людини зросте до 5 990,40 грн (не враховуючи витрат на професійну правничу допомогу адвоката).

Парадокс системи: Людина витрачає власні кошти, час та нерви не через складний юридичний спір, а через відсутність банального автоматичного коду в АСВП, який мав би самостійно анулювати вимогу ДВС після успішного виконання рішення приватним виконавцем.

«Подивіться на цей абсурд: приватний виконавець виконав роботу, повернув гроші кредитору і законно отримав плату. Державний виконавець не зробив нічого, але заблокував майно і вимагає гроші.  Вніс його в реєстр боржників .І щоб зупинити цей фіскальний рекет, громадянин має викласти понад 1300 гривень судового збору та місяцями чекати рішення суду!

Ми завантажуємо суди штучними спорами, які в усьому цивілізованому світі вирішуються за одну секунду на рівні серверу бази даних» але не в Україні.

Аспект, який  остаточно викриває економічну абсурдність ситуації:

Намагаючись поповнити бюджет за рахунок незаконного стягнення державним виконавцем «виконавчого збору» (за виконання судового рішення, яке  ДВС фактично не виконала ), держава витрачає з цього ж бюджету набагато більше коштів на фінансування судових процесів.

Розглянемо чіткі розрахунки навантаження на суддів та собівартості таких справ для держави.

Штучне навантаження на суддів та збитки для Держбюджету України

Коли Вища рада правосуддя (ВРП) та Державна судова адміністрація (ДСА) розраховують навантаження на суди, вони оперують поняттям «модельний час розгляду справи» та прямими бюджетними витратами на утримання апарату суду. 

1. Колосальний дефіцит кадрів та «часовий терор»

Кадровий голод: В окружних адміністративних судах України наразі вакантні майже 40% посад суддів (працює трохи більше 350 суддів із 610 передбачених штатом). 

Навантаження на одного суддю: Через це діючі судді адмінсудів розглядають від 100 до 150 справ одночасно щомісяця.

Втрачений час: На розгляд однієї «штучної» скарги проти ДВС (вивчення матеріалів, проведення засідання, написання рішення) суддя витрачає в середньому від 4 до 8 робочих годин (так званий модельний час).

Через це розгляд дійсно важливих і складних справ (наприклад, великих бізнес-спорів чи соціальних позовів) відкладається на місяці.

2. Скільки це коштує платникам податків? (Собівартість для бюджету)

Держава витрачає колосальні гроші на кожен судовий процес. Сюди входить: заробітна плата судді, помічника, секретаря, закупівля паперу, поштові відправлення (навіть електронні системи потребують підтримки), комунальні послуги суду. 

Пряма собівартість: Згідно з методикою Вищої ради правосуддя, розгляд лише однієї справи в окружному адміністративному суді обходиться бюджету щонайменше у 400-500 грн (це суто технічні витрати без урахування зарплат суддів та комунальних послуг, які покриваються окремо). 

Повна собівартість: З урахуванням заробітних плат та утримання будівель, повна вартість розгляду одного адмінпозову в першій інстанції становить близько 2 500 – 3 500 грн.

Економічний мінус для держави: Якщо помножити це на орієнтовні 8 000 таких справ на рік, ми отримаємо, що держава витрачає понад 20–25 мільйонів гривень щороку суто на те, щоб судді в ручному режимі виправляли очевидні протиправні постанови ДВС про стягнення збору.
 
Часовий колапс: За умов дефіциту 40% суддів в адмінсудах, тисячі годин робочого часу витрачаються на розгляд технічних помилок ДВС, які мала б автоматично блокувати програма. 

Бюджетний парадокс: Намагаючись стягнути з боржника кілька тисяч гривень нестягнутого виконавчого збору, держава витрачає близько 3 000 грн бюджетних коштів на забезпечення роботи суду за цим позовом.

Подвійна неефективність: Бюджет фінансує роботу ДВС, яка генерує незаконні постанови, а потім цей же бюджет фінансує роботу судів, які ці постанови скасовують. Чистий збиток для держави.
 

Фінальний акорд :

«Катастрофа навантаження на систему»

«Ми маємо кричущий дефіцит суддів, кадровий голод в адмінсудах і шалений брак бюджетного фінансування судової системи. Суди не мають грошей на базові потреби. І в цей же час ми завантажуємо адмінсуди тисячами справ, де судді змушені виконувати роль ІТ-програмістів — вручну скасовувати подвійні стягнення, які АСВП мала б скасовувати автоматично на рівні коду. Це не правосуддя, це неефективне витрачання державних коштів». 

 Кадровий голод: За офіційними даними Вищої ради правосуддя та Державної судової адміністрації, штатна чисельність суддів адміністративних судів першої інстанції становить близько 610 посад, проте фактично з повноваженнями працює лише близько 370 суддів (вакантними залишаються майже 40% посад).

Модельний час та фінансові втрати або «часовий терор»:
Орієнтовно 8 000 справ щодо оскарження виконавчого збору забирають у діючих суддів понад 48 000 годин робочого часу на рік.

Гроші на вітер: Повна собівартість розгляду однієї справи (з урахуванням апарату та утримання суду) становить близько 3 125 грн. Загальний збиток для бюджету перевищує 25 000 000 грн щорку на розгляд штучних спорів.

Кожен четвертий кабінет судді в адмінсудах — порожній. Вакантні 40% посад. Ті судді, які залишилися, працюють на межі вигорання, розглядаючи по 150 справ на місяць.

Як державні гроші тануть у повітрі. Держава витрачає щонайменше 25 мільйонів гривень щороку суто на те, щоб оплатити папір, пошту та години роботи дефіцитних суддів, які змушені вручну скасовувати незаконні постанови ДВС.

Аспект, який  остаточно викриває економічну абсурдність ситуації:

Намагаючись поповнити бюджет за рахунок незаконного стягнення державним виконавцем «виконавчого збору» (за виконання судового рішення, яке  ДВС фактично не виконала ), держава витрачає з цього ж бюджету набагато більше коштів на фінансування судових процесів.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Як проблему вирішено в Європі

У країнах ЄС, де функціонує інститут приватних виконавців (судових приставів), законодавство побудоване так, що подвійне стягнення є технічно й юридично неможливим, а плата за виконання прив’язана виключно до реального результату.

Досвід Франції (Модель пропорційного успіху)

Принцип: Згідно з Французьким комерційним кодексом (Code de commerce), гонорар судового виконавця (commissaire de justice) чітко розділений на регульовану плату за процедурні акти та пропорційну винагороду за успіх (émolument de proportionnel). 

Захист від подвійного стягнення: Ця винагорода за успіх стягується лише у разі фактичного стягнення боргу. Якщо стягувач забирає виконавчий документ або переносить його до іншого виконавця, попередній виконавець отримує кошти виключно за вже вчинені окремі паперові дії (виконавчі витрати) (фіксований тариф), але ніхто не має права стягувати повну суму винагороди за неотриманий борг. 

Досвід країн Балтії (Литва та Естонія)

Повна цифровізація та блокування: У Литві діяльність судових приставів (antstoliai) повністю інтегрована в єдину інформаційну систему.

Захист від подвійного стягнення: Коли стягувач змінює виконавця або коли борг закривається в межах одного провадження, інформаційна система автоматично блокує можливість стягнення винагороди за іншими аналогічними чи паралельними справами.

Філософія європейської  системи проста: винагорода (гонорар) «йде за результатом» і будується на принципі «No cure, no pay» (Немає результату — немає оплати). Якщо примусового стягнення не відбулося, сума винагороди з боржника не вираховується.. Повний гонорар виконавця виплачується виключно за реально повернуті кошти. 

                                                                  ВИХІД Є

Шлях до усунення системного абсурду та корупції

Щоб ліквідувати підґрунтя для корупції, усунути людський фактор та миттєво розвантажити суди, в Україні необхідно негайно впровадити три взаємопов’язані кроки (De Lege Ferenda):

1.Запровадити європейський принцип «No cure, no pay» (Немає результату — немає оплати): На рівні закону встановити, що якщо ДВС не повернула стягувачу борг, то постанова про стягнення виконавчого збору втрачає чинність автоматично в момент закриття чи повернення провадження. Без права її самостійного виконання в майбутньому.

Що змінити: Внести зміни до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Формулювання норми: Чітко прописати, що виконавчий збір є виключно платою за успішний результат примусового виконання. Визначити, що якщо виконавчий документ повернуто стягувачу без реального стягнення (або за його заявою), раніше винесена постанова про стягнення виконавчого збору скасовується автоматично (екс-леге) і не підлягає самостійному виконанню.

Заборонити штучне виокремлення проваджень: Якщо основне виконавче провадження закрито у зв’язку з виконанням рішення приватним виконавцем, закон повинен заборонити ДВС виносити або продовжувати окреме провадження суто для стягнення виконавчого збору.

2. Автоматизація через Автоматизовану систему виконавчого провадження (АСВП) (без людського фактора). Автоматичний розподіл та верифікація «успіху»
Суть: Запровадити правило: винагорода (чи збір) «йде за грошима». Якщо гроші стягнув і перерахував Кредитору Приватний виконавець — АСВП автоматично підтверджує його право на основну винагороду. Будь-які претензії Державної виконавчої служби на виконавчий збір у такому разі блокуються на рівні коду програми.

Створення цифрового алгоритму Як тільки в системі АСВП приватний виконавець ставить відмітку «Виконано в повному обсязі», система має автоматично анулювати всі вимоги щодо виконавчого збору у ДВС за цим же виконавчим документом.
Тобто автоматичне анулювання: Постанова про стягнення збору ДВС має скасовуватися автоматично в момент, коли приватний виконавець ставить у системі відмітку «Виконано» (виносить постанову про «закінчення» виконавчого провадження»). Результат: Система фізично не дозволить державному виконавцю виставити вимогу на збір чи заблокувати рахунки спадкоємця, якщо в базі стоїть відмітка «Виконано приватним виконавцем».

3. Цифровізація замість дискреції: Оновлення АСВП має на рівні програмного коду заблокувати можливість подвійного стягнення та ліквідувати корупційний людський фактор.

Прибрати дискрецію — знищити корупцію: Державний виконавець не повинен сам вирішувати, чи «доганяти» боржника за виконавчий збір після того, як справу закрив приватний виконавець.
Розвантаження судів: Автоматичне скасування постанов про збір у разі невиконання рішення ДВС позбавить тисячі громадян (і зокрема спадкоємців) необхідності роками судитися з державою.
Економічна логіка: Держава має отримувати плату (виконавчий збір) як бізнес ( за роботу, за вчинені дії, що призвели до фактичного виконання судового рішення) — за надану послугу, а не за написаний папірець.

Замість тисячі слів, скажу:

«В Європі судовий виконавець — це сервіс, який отримує гроші за реальну роботу та повернутий борг. В Україні, через прогалини в законі та фіскальний підхід адмінсудів, ДВС намагається продавати боржникам «папірець про відкриття провадження» за ціною реального виконання. Цьому абсурду час покласти край за допомогою європейського досвіду та коду в АСВП.» 

Питання реформування системи виконання судових рішень і, зокрема, зрівняння прав приватних та державних виконавців вже багато років є однією з прямих (хоч і не завжди публічно найгучніших) вимог міжнародних кредиторів України, включаючи МВФ, Світовий банк та Європейський Союз. 

Кредитні вимоги МВФ та ЄС щодо реформи виконавчої служби в Україні,міжнародні зобов’язання України

або

   «Гроші лише в обмін на реформи»

Міжнародні партнери висувають ці вимоги не просто так — для них ефективне виконання судових рішень є базовим маркером захисту прав інвесторів та верховенства права. 

У межах Меморандумів з МВФ та умов макрофінансової допомоги від ЄС перед Україною чітко ставилися (і продовжують ставитися) такі завдання: 

Зобов’язання перед кредиторами (МВФ / ЄС): Україна взяла на себе чіткі зобов’язання щодо реформування системи виконання рішень суду, де ключовим елементом є розширення повноважень приватних виконавців та зрівняння їх у правах із ДВС.

Зрівняння процесуальних статусів (Усунення монополії ДВС)
Вимога партнерів: Розширити повноваження приватних виконавців, дозволивши їм стягувати борги з державних підприємств, органів влади та місцевого самоврядування (зараз це монополія ДВС). 

Абсурд поточної практики: Поки приватні виконавці демонструють високу ефективність (стягуючи кошти та закриваючи борги), ДВС використовує застарілі норми закону для виписування штучних штрафів (виконавчого збору) без реального виконання судових рішень.

Чому це важливо для МВФ: Державна виконавча служба хронічно демонструє низьку ефективність стягнень, оскільки державний виконавець часто перебуває у стані конфлікту інтересів (як державний службовець він не поспішає стягувати кошти з іншого державного органу).

Приватні виконавці працюють у рази швидше, бо їхній дохід прямо залежить від результату. 

Повна цифровізація виконавчого провадження
Вимога партнерів: Запровадити автоматизацію процесів, щоб усунути людський фактор чиновника ДВС. Сюди входить автоматичний арешт коштів на рахунках, автоматичний обмін даними з банками та реєстрами. 
Зв’язок із нашою корупційною схемою: Саме вимога кредиторів щодо цифровізації є ключем до розв’язання проблеми. Якщо АСВП (Автоматизована система) буде доопрацьована, вона технічно не дозволить державному виконавцю вимагати виконавчий збір, якщо приватний виконавець уже закрив справу.

Наслідки для держави (України): Ігнорування судами цієї проблеми не лише завантажує судову систему, а й прямо шкодить інвестиційному іміджу України, порушуючи філософію реформ, погоджених із міжнародними партнерами

Боротьба з корупцією та квазіфіскальним тиском на бізнес
Вимога партнерів: Очистити систему від корупційних ризиків та «штучного» наповнення бюджету коштом незаконного тиску на бізнес чи громадян. 

Зв’язок із озвученою вище проблемою «подвійного стягнення»: Стягнення ДВС виконавчого збору за роботу, яку вони не виконували, є формою фіскального рекету. Суди, які підігрують ДВС заради уявного «наповнення лісового бюджету», насправді порушують взяті Україною зобов’язання перед МВФ щодо створення сприятливого інвестиційного клімату. 
 

Наведені нижче дані офіційно підтверджують, що реформа системи виконання судових рішень і усунення монополії ДВС є прямими зобов’язаннями України для отримання макрофінансової допомоги.

Міжнародні зобов’язання України: Вимоги МВФ та ЄС

1. Меморандум про економічну та фінансову політику з МВФ (Програма EFF)

Зобов’язання: Впровадження інституту приватних виконавців та розширення їхніх повноважень з метою покращення бізнес-клімату та захисту прав кредиторів є наскрізною вимогою МВФ ще з моменту започаткування реформи. У межах чинної чотирирічної програми розширеного фінансування (Extended Fund Facility — EFF), МВФ окремо наголошує на посиленні верховенства права та очищенні системи від фіскального тиску. 

Україна офіційно взяла на себе зобов’язання «…продовжувати реформу системи примусового виконання судових рішень, зокрема шляхом подальшого розвитку професії приватних виконавців та цифровізації процесів, що є критично важливим для забезпечення прав кредиторів, зниження частки непрацюючих кредитів (NPL) та залучення інвестицій». 

2. План України в межах програми ЄС «Ukraine Facility» (€50 млрд)

Зобов’язання: Оновлений План України, затверджений Радою ЄС, містить суворіші умови (stricter reform conditions) щодо верховенства права та реформи судової системи.

Пункт та вимога: У розділі «Верховенство права та антикорупційні реформи» План передбачає повну гармонізацію українського законодавства з практиками ЄС, де примусове виконання базується на принципі ефективності, а не фіскального наповнення бюджету. 

«Реформа системи примусового виконання рішень спрямована на усунення інституційних перешкод та бюрократії державних органів, розширення прав приватних виконавців та забезпечення автоматизації процесів задля ліквідації корупційних ризиків». 
 

Підсумковий висновок з урахуванням  вимоги партнерів:

«Штучне стягнення державного виконавчого збору за рішення, яке фактично виконав приватний виконавець — це пряме порушення філософії реформ, погоджених з МВФ та ЄС.
Замість того щоб забезпечувати захист прав кредиторів та інвесторів (як того вимагають кредитори), поточна практика ДВС та адмінсудів створює корупційні ризики та штучний подвійний тиск на громадян (зокрема спадкоємців), змушуючи їх сплачувати кошти за невиконану державою роботу. Це повністю суперечить європейському принципу ефективності правосуддя.» 

Треба усвідомлювати, що кожне неправомірне рішення суду, яке захищає «інтереси бюджету» замість літери Закону, віддаляє Україну від виконання структурних маяків МВФ та умов отримання траншів за програмою Ukraine Facility. 

Автор: Наталія Іскова

Last Updated on 18.09.2026 by iskova