Як суди України будуть стимулювати боржників виконувати судові рішення в цивільних справах. Вихід знайдено-захід процесуального примусу – штраф, штраф, штраф. Рада готується прийняти закон-Судово-юридична газета 

Як суди будуть стимулювати боржників виконувати судові рішення в цивільних справах: Рада готується прийняти закон.

Про це повідомляє Судово-юридична газета , 27 серпня 2023 року.

 

Як інформує Судово-юридична газета , Комітет з питань правової політики рекомендує Верховний Раді прийняти у першому читанні законопроект 9462 щодо удосконалення положень про судовий контроль.

ДЕТАЛІ


Картка законопроекту оприлюднена на офіційному вебпорталі Парламенту України

 

Список авторів

СТАН ПРОХОДЖЕННЯ

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до проекту

Згідно ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ до проекту Закону України «Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль» (далі – проект Закону),

Мета : проект Закону розроблений для удосконалення положень про судовий контроль.

1. Підстава розроблення проекту Закону.

Відповідно до щорічного звіту Комітету міністрів Ради Європи (далі – КМ РЄ) за 2019 рік Україна перебувала на третьому місці серед країн з найбільшою кількістю заяв, що надійшли до Європейського суду з прав людини, і справ, що знаходяться під наглядом КМ РЄ.

Однією із ключових є група справ Іванов/Бурмич, що перебувають під посиленим наглядом КМ РЄ і стосуються довготривалої структурної проблеми невиконання або несвоєчасного виконання судових рішень національних судів (порушення Україною пункту 1 статті 6 та статті 13 Європейської конвенції з прав людини, статті 1 Протоколу № 1).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 1218-р було схвалено Національну стратегію розв’язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року (далі – Стратегія).

Так, як зазначається в Пояснювальній записці до законопроекту, однією з причин виникнення системної проблеми невиконання судових рішень Стратегією було визначено недосконалий механізм здійснення судового контролю за виконанням рішень судів щодо стягнення заборгованості, тоді як однією з цілей Стратегії закріплено удосконалення процедури встановлення або зміни способу або порядку виконання судових рішень.

Неналежне виконання судових рішень, неефективність механізмів судового контролю за виконанням судових рішень є одними із основних проблем, окреслених в Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки, затвердженій Указом Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021. Вищезазначене свідчить про актуальність існуючої проблеми.

2. Обґрунтування потреби прийняття проекту Закону.

2.1. Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року (далі – Закон № 2147-VIII) Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України) викладено в новій редакції. Законом № 2147-VIII нову редакцію КАС України доповнено, зокрема, статтею 382, яка містить положення про судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

2 Положення зазначеної статті наділили адміністративні суди дискреційними повноваженнями зобов’язувати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. До Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) та Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) аналогічні за змістом положення внесені не були, а тому зазначений процесуальний інструмент наразі існує виключно в межах адміністративного судочинства

Протягом тривалого часу застосування положень статті 382 КАС України (Закон № 2147-VIII набрав чинності 15.12.2017 року) зазначений інструмент довів свою користь та нині дозволяє адміністративним судам здійснювати судовий контроль за виконанням судових рішень ефективніше, ніж в інших формах судочинства.

Отже, існує доцільність розповсюдити позитивний досвід застосування такого інструменту судового контролю також на цивільне та господарське судочинство.

Як зазначається в Пояснювальній записці,на першому етапі запровадження цього інструменту в ЦПК України та ГПК України пропонується обмежитися здебільшого категорією немайнових спорів та окремих, специфічних категорій справ, з таких міркувань: – надмірна кількість заяв про застосування судового контролю може створити неконтрольоване та суттєве навантаження на суддів.

Спрогнозувати потенційну кількість відповідних заяв та їх загальну частку на даному етапі неможливо, а отже відповідні повноваження судам доцільно надавати поступово, щоб це не призвело до порушення строків розгляду відповідних заяв та не завдало шкоди їх ефективному застосуванню; – вбачається, що застосування такого інструменту саме в категорії немайнових спорів може дати більший ефект та результат, ніж в категорії майнових (зважаючи на те, що однією з форм відповідальності є застосування штрафу), тому на першому етапі перевага в застосуванні надається саме першій категорії справ.

2.2. Практика застосування положень статті 382 КАС України виявила ряд питань які потребують законодавчого врегулювання, зокрема:

-чи може суд застосувати відповідний захід судового контролю за відсутності відкритого виконавчого провадження;

– чи може суд застосувати відповідний захід судового контролю за відсутності у нього матеріалів судової справи;

– які наслідки неподання звіту суб’єктом владних повноважень, який є колегіальним органом.

2.3. Розповсюдженим є явище, коли боржника зобов’язано вчинити певні дії щодо майна на користь стягувача, проте він їх добровільно не вчиняє. У такому випадку доцільно надати можливість стягувачу змінити спосіб і порядок виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна. 3 Адже на сьогодні судова практика1 склалася таким чином, що спосіб виконання судового рішення щодо повернення майна не може бути змінений на стягнення його вартості. Таким чином, у разі якщо боржник не повертає стягувача певне майно, присуджене останньому за рішенням суду, то стягувачу потрібно звертатися з окремим позовом про стягнення вартості відповідного майна, що є непропорційним та обтяжливим. Тому на думку авторів законопроекту можливість такої зміни значно би сприяла виконанню судового рішення.

2.4. Залишаються недостатньо врегульованими вимоги до форми скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

2.5. Розгляд відповідних скарг у десятиденний строк є пресічним та не може бути поновленим, що на практиці призводить до порушення зазначеного терміну. Доцільним вбачається передбачити можливість продовження зазначеного строку у окремих випадках.

3. Суть проекту Закону.

Проектом Закону запропоновано доповнити ГПК України, ЦПК України та КАС України такими положеннями:

1) встановити, що невиконання боржником рішення суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника вартості відповідного майна;

2) визначити категорії адміністративних справ, у яких суд буде зобов’язаний застосовувати заходи судового контролю за зверненням стягувача, адже на даний час це віднесено до його повної дискреції;

3) встановити, що в адміністративному судочинстві відсутність виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду не перешкоджає суду застосувати заходи судового контролю;

4) встановити, що якщо рішення суду набрало законної сили то відсутність матеріалів судової справи у зв’язку з їх витребуванням не перешкоджає суду застосувати заходи судового контролю, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження;

5) встановити, що якщо боржником є колегіальний орган, за наслідками розгляду звіту про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може накласти штраф на членів такого колегіального органу, які в межах своїх повноважень, завдань чи функції не забезпечили виконання рішення суду;

6) встановити вимоги до форми та змісту скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної  виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення у цивільному та господарському судочинстві;

7) встановити, що у виняткових випадках строк для розгляду відповідної скарги може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду;

8) встановити, що в окремих категоріях цивільних та господарських справ суд, який ухвалив судове рішення, за письмовою заявою стягувача може зобов’язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлюються умови для реалізації відповідного права стягувачем, правила розгляду відповідної заяви тощо;

9) для адміністративного, цивільного та господарського судочинства пропонується передбачити мінімальний та граничний термін, в межах якого суд встановлюватиме боржнику строк для подання звіту про виконання судового рішення.

4. Правові аспекти.

Основними нормативно-правовими актами в цій сфері правового регулювання є: Конституція України, Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування.

Законопроект є збалансованим та не потребує додаткових витрат з бюджету.

6. Запобігання дискримінації.

У проекті Закону відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

7. Запобігання корупції.

У проекті Закону відсутні правила і процедури, які мають ризики вчинення корупційних правопорушень. Проект Закону не потребує проведення антикорупційної експертизи.

8. Прогноз результатів Реалізація проекту Закону забезпечить ефективні механізми судового контролю за виконанням судових рішень.

Народні депутати України

 

НА ЯКІ ЗМІНИ ДО ЦПК ЧЕКАТИ

 У Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436):

1) частину другу статті 148 доповнити абзацом такого змісту: «Під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи керівника боржника (якщо боржник є юридичною особою) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб».

  • (Прим.-Отже,  відповідно до нової редакці ЦПК  (статті 148, яка регулює штрафи) додається норма про те, що під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи керівника боржника (якщо боржник є юридичною особою) штраф у сумі від 20 до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто, штраф від 53 680 грн до 107 360 грн.)

2) частину першу статті 264 доповнити пунктом 71 такого змісту: «71 ) чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частиною п’ятою статті 4531 цього Кодексу».

3) частину сьому статті 265 доповнити пунктом 51 такого змісту: «51 ) здійснення судового контролю, передбаченого частиною п’ятою статті 4531 цього Кодексу».

4) частину першу статі 432 доповнити абзацом такого змісту: «Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв’язку з їх витребуванням не перешкоджає розгляду відповідної заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження».

5) у статті 435: частину першу доповнити абзацом такого змісту: «Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв’язку з їх витребуванням не перешкоджає розгляду відповідної заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження». у частині другій слово «десятиденний» замінити словом «двадцятиденний»; частину третю доповнити абзацами такого змісту: «Невиконання боржником рішення суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися). Вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”».

6) статтю 447 викласти в такій редакції:

«Стаття 447. Судовий контроль за виконанням судових рішень в цивільних справах

1. Судовий контроль за виконанням судових рішень в цивільних справах здійснює суд, який ухвалив судове рішення.

2. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 4471 -453, а також статтями 4531 – 4534 цього Кодексу».

  • (прим. -таким чином, згідно нової редакції Закону, судовий контроль за виконанням судових рішень в цивільних справах здійснює суд, який ухвалив судове рішення)

7) доповнити статтею 4471 такого змісту:

«Стаття 4471 . Право на звернення із скаргою до суду 1. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи».

8) статтю 448 викласти в такій редакції:

«Стаття 448. Подання скарги

1. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

2. Скарга подається в письмовій формі і підписується стороною виконавчого провадження, її представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

3. Скарга повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається скарга; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові, у разі наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб – громадян України, номери засобів зв’язку та електронної пошти, офіційну електронну адресу (за наявності); 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові, у разі наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) повне найменування державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, рішення, дії або бездіяльність якого оскаржується; 5) ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження; 6) номер справи, в якій видано виконавчий документ, реквізити виконавчого документа; 7) дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення його прав або свобод внаслідок прийняття оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця; 8) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; 9) викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

4. До скарги додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися; 2) докази направлення її копії та доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

5. Про прийняття скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її прийняття до розгляду.

6. Суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частини третьої або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.

7. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв’язку з їх витребуванням не перешкоджає розгляду відповідної скарги, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження».

9) частину другу статті 449 викласти в такій редакції:

«2. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску та на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути завлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку, і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду».

10) частину першу статті 450 викласти в такій редакції:

«1. Скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду».

11) частину другу статті 451 викласти в такій редакції: «2. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника)».

12) доповнити статтями 4531 -4534 такого змісту: «Стаття 4531 . Заява про зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення

1. Суд, який ухвалив судове рішення, за письмовою заявою стягувача може зобов’язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в наступних категоріях цивільних справ: 1) що виникають із трудових правовідносин; 2) що виникають із сімейних правовідносин; 3) щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення; 4) щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативнорозшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; 5) щодо відшкодування моральної шкоди; 6) щодо захисту прав споживачів; 7) щодо захисту честі, гідності та ділової репутації , 8) в інших справах немайнового характеру.

2. Стягувач може звернутися до суду з заявою в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження. Якщо судове рішення набрало законної сили відсутність матеріалів судової справи у зв’язку з їх витребуванням не перешкоджає розгляду заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

3. У заяві обов’язково зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження.

4. За заявою стягувача суд зобов’язує боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду незалежно від категорії цивільної справи, якщо боржник є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, суб’єктом господарювання державного або комунального секторів економіки.

5. За письмовою заявою позивача, суд може вирішити питання про зобов’язання відповідача (боржника), визначеного частиною четвертою цієї статті, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду під час його ухвалення, незалежно від того чи набрало воно законної сили. Така заява може бути подана позивачем не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження – не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження по справі.

Стаття 4532 . Розгляд заяви про зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення 1. Суд розглядає заяву про зобов’язання боржника подати звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника – з проведенням судового засідання за правилами статті 450 цього Кодексу. 2. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу. Ухвала суду за наслідками розгляду заяви є остаточною і оскарженню не підлягає. 3. Суд має право відмовити в задоволенні заяви або задовольнити її, зобов’язавши боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Такий строк не може бути меншим десяти календарних днів з дня отримання боржником відповідної ухвали, але не більше трьох місяців. 4. Суд може зобов’язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, якщо боржник є юридичною особою.

Стаття 4533 . Розгляд звіту про виконання судового рішення 1. Суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін – з проведенням судового засідання за правилами статті 450 цього Кодексу. 2. Звіт боржника про виконання судового рішення має містити:

1) найменування суду, до якого подається звіт; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові, у разі наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб – громадян України, номери засобів зв’язку та електронної пошти, офіційну електронну адресу (за наявності); 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові, у разі наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) номер справи, в межах якої прийнято відповідне судове рішення; 5) відомості чи виконано боржником судове рішення, протягом якого строку, у якому порядку та у який спосіб; 6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості чи існують обставини, які ускладнюють виконання судового рішення боржником, які заходи вжито та вживаються боржником для їх усунення; 7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому. 3. До звіту додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і ці документи раніше не подавалися; 2) докази направлення його копії та доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Стаття 4534 . Рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення

1. За наслідками розгляду звіту боржника суд своєю ухвалою приймає або відмовляє у прийнятті звіту. Ухвала суду за наслідками розгляду звіту боржника є остаточною і оскарженню не підлягає.

2. Суд відмовляє у прийнятті звіту якщо боржником не наведено обґрунтованих обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи які вживаються боржником для виконання судового рішення на переконання суду є недостатніми для його своєчасного та повного виконання. Суд також відмовляє у прийнятті звіту якщо звіт подано без додержання вимог частини другої або третьої статті 4533 цього Кодексу. 2. У разі відмови у прийнятті звіту, суд одночасно може: 1) встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 4532 ; 2) застосувати до боржника захід процесуального примусу, передбачений пунктом 5 частини першої статті 144 цього Кодексу; 3) розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

3. Питання про застосування до боржника заходу процесуального примусу вирішується судом за правилами статті 148 цього Кодексу. Якщо боржник є юридичною особою та суд зобов’язав подати звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, заходи процесуального примусу застосовуються до такого керівника.

4. Питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення розглядається судом за правилами статті 435 цього Кодексу.

5. У разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 4532 , а також застосовує до такого боржника захід процесуального примусу, передбачений пунктом 5 частини першої статті 144 цього Кодексу.

6. Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але боржником судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 4532».

Він надає можливість суду змінити спосіб і порядок виконання судового рішення за заявою стягувача або виконавця; вдосконалюється інститут судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах; у цивільному та господарському судочинстві вводиться інститут судового контролю за виконанням судових рішень аналогічного тому, що діє в рамках адміністративного судочинства.

Законопроектом пропонується обмежене коло справ, у межах яких суд буде застосовувати такий захід як звіт про виконання судового рішення: у справах, що виникають із трудових, із сімейних правовідносин; щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення;  щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; щодо відшкодування моральної шкоди; щодо захисту прав споживачів; щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; в інших справах немайнового характеру.

 

ВИСНОВКИ. ОКРЕМА ДУМКА (ISKOVA. NEWS)

Найбільш вдалою, на мій погляд, є офіційна позиція Ради Суддів України на депутатське звернення автора законопроекту Маслова, в листі якої, зокрема , зазначено нагальніть “комплексного підходу” для  вирішення масштабної проблеми  невиконання судових рішень, які набрали законної сили :

 

Тобто , звернемо увагу на 

АКЦЕНТИ

1)ВАЖЛИВИМ Є КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ.

2) УДОСКОНАЛЕННЯ  СУДОВОГО КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РіШЕНЬ -ЦЕ ЛИШЕ ОДИН іЗ ЕЛЕМЕНТІВ  для подолання   системної проблеми невиконання судових рішень в Україні

 

Обов’язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. ст. 129, 129-1 Конституції України.

Аналіз практики ЄСПЛ, сформованої лише протягом 2020 року вказує на те, що невиконання або несвоєчасне виконання постановленого на користь особи рішення суду та відсутність ефективного засобу правового захисту у національній правовій системі- найпоширеніші скарги, з яким українці звертаються до ЄСПЛ.

У цьому контексті також важливо згадати рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13), яке є продовженням пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04). У цьому рішенні ЄСПЛ зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов`язково покладатиметься на національні органи влади.

У справі «Бурмич та інші проти України» заявники скаржилися на невиконання або тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, і з цих підстав стверджували про порушення Україною їхніх прав, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ відзначив, що порушені заявниками питання вже вирішувалися у згаданому пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», проте Україна не забезпечила ефективного виконання цього рішення, що зумовило лише зростання кількості аналогічних заяв.

 

НЕОБХІДНІСТЬ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ

На необхідності системного підходу до вирішення судами проблем, піднятих у рішенні ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України», акцентовано увагу, зокрема, в окремій думці судді Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 240/4937/18, де вказується на необхідність максимального забезпечення судом у кожній справі та, особливо, зразковій, дотримання принципу обов’язковості судового рішення, оскільки невиконання рішень суду призводить до зниження довіри до судової влади, а також посилює переконання того, що вирішити спір (правову проблему), використовуючи звернення до суду, є неефективним.

Обов’язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі.

Закріплені на сьогодні конституційні та законодавчі гарантії виконання судового рішення  дозволяють значною мірою втілювати в життя принцип обов’язковості судового рішення.

Для цього  в Україні вже сформовані та унормовані механізми  примусового виконання судових рішень.

Так,

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закону) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)- сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 5 Закону зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Закон України ” Про виконавче провадження” та Закон України  «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначають основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

 

Однак, є певні  “нюанси”.

Чому  ж “гальмує” примусове виконання судових рішень в Україні?

Розглянемо деталі на конкретних прикладах.

Так, частиною першою статті 13 Закону “Про виконавче провадження” встановлено, що  під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа (ч. 1 статті 26 Закону).

Згідно частини 5 статті 26 цього Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Статтею 10.  Закону України ” Про виконавче провадження” унормовані заходи примусового виконання рішень

1. Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов’язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Загальні строки у виконавчому провадженні встановлені статтею 11 цього Закону.

Статтею 13 Закону встановлені  строки прийняття рішень виконавцями та вчинення виконавчих дій.

Так, арешт на майно (кошти)  боржника накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Платіжні інструкції на примусове списання коштів або пред’явлення емітенту електронних грошей до погашення в обмін на грошові кошти надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях.

Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п’ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Згідно статті 13 Закону , за порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

 

ПРИКЛАД

Відповідальність = відсутьність відповідальності

 

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про органи та осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі- Закону)- покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України « Про виконавче провадження» випадках – приватних виконавців.

Згідно п.8 ч.1 ст.17 Закону Міністерство юстиції України здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців та визначає порядок здійснення контролю. Згідно ч.1 ст.34 Закону контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством  юстиції.    Частиною третьою ст.34 Закону унормовано, що позапланові перевірки проводяться на підставі письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій та бездіяльності приватного виконавця.

Частиною четвертою ст.34 Закону унормовано, що під час проведення позапланових перевірок з’ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення  таких перевірок.

Основними завданнями контролю є перевірка дотримання приватним виконавцем порядку вчинення виконавчих дій та строків вчинення виконавчих дій, перевірка дотримання приватним виконавцем правил ведення діловодства  та правильності формування приватним виконавцем документів, виявлення порушень законодавства під час примусового виконання  рішень.

Так наприклад, за результатами позапланової перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Каращук К. Л. щодо здійснення вконавчого провадження № 58308342, яка проводилась на підставі заяви боржника від 5.05.2020 року , та в межах предмету цієї заяви уповноваженим органом за дорученням Міністерства юстиції України  виявлено порущення приватним виконавцем Каращук К. Л. вимог пункту 3 частини другої статті  18, частини першої статті 28, частини 2 статті 39, статті 55 Закону, частини одинадцятої статті 31 Закону України  “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів,” пункту 22 розділу ІІІ Інструкції.

 

Як показала подальша “практика“, в кінцевому  результаті ніякої відповідальності приватний виконавець в. о. м. Києва Каращук К. Л. за числені порушення при примусовому виконанні судового рішення  в межах ВП № 58308342 не понесла.

Бо так “вбачається” суду: “не можна притягнути приватного виконавця Каращук до відповідальності” , оскільки в її провадженні є інші виконавчі провадження і це може негативно вплинути на права та інтереси учасників цих ВП.

Чим не аргумент? «Фініта ля комедія!» №1

З “відповідальністю” виконавців, що здійснюють примусове виконання судових рішень все зрозуміло.

Існуючий на сьогоднішній день “механізм”  (відповідальності осіб, на яких покладено обов’язок примусового виконання судових рішень, за порушення строків та вчинення виконавчих дій) не працює, тому і виконання судових рішень гальмує. Відповідальність = відсутьність відповідальності!

Як зазначають експерти, переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов’язковості судових рішень, зокрема, у публічно-правових спорах, суди повинні зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, щоб це не призводило до порушення основоположних засад  судочинства та щоб такі засоби не були надмірними за визначених умов та не призводили до порушення прав, гарантованих Конституцією та законами України, а також Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Це означає, що негативні наслідки недобровільного виконання судового рішення мають бути пропорційними та збалансованими, а санкції, накладені судом у зв’язку з невиконанням судового рішення, не повинні бути надмірними; при цьому мають враховуватися усі обставини, які стали причиною невиконання судового рішення, надаватися оцінка діям боржника, спрямованих на таке виконання, міру його вини тощо.

 

Розглянемо далі.

“ЗАГОГУЛІНИ ” або прогалини в чинному законодавсті, що , як наслідок,  призводять до порушення ЄКСПЛ в частині гарантованих Конвенцією прав. 

Нюанс №1,

що виникає при  передачі  виконавчого документа від державного виконавця до приватного,  а також  при передачі виконавчого документа від приватного виконавця до державного виконавця (виконавчий збір, основна винагорода приватного виконавця).

  • Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби і стягується з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу за виконавчим документом.
  • Обов’язковими умовами стягнення основної винагороди приватного виконавця  (виконавчого збору) є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Тобто, підставою для стягнення  основної винагороди приватного виконавця (виконавчого збору) у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами,  розмір основної винагороди приватного виконавця (виконавчого збору) обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є своєрідною винагородою  виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Таким чином, чинним законодавством передбачено , що  у разі предявлення стягувачем  виконавчого документа  до  виконання до органів ДВС (або до приватного виконавця) виконавцем видається Постанова про стягнення з боржника виконавчого збору. При передаі виконавчого документа за заявою стягувича  до іншого виконавця ця постанова не скасовується, тобто підлягає виконанню.

 

Нюанс № 2.

Одне рішення – “багато виконавчих зборів”  ( або ” основних винагород” ) та витрат за вчинення виконавчих дій – кількість  залежить від того, скільки разів стягувач буде  подавати (забирати за своєю заявою) і знову пред’являти  виконавчий лист до примусового виконання до різних виконавців.

Стягувач НЕОБМЕЖЕНО може (за своїми заявами)  повертати виконавчі листи і пред’являти їх виконавцям до виконання. 

І кожно разу разом з постановами про відкриття провадження (державний або приватний виконавець) виноситимуть постанови про стягнення з боржника  виконавчого збору (винагороди приватного виконавця) у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню на користь стягувача за виконавчим документом.

Ці постанови є окремими виконавчими документами , і у випадку передання їх від одного виконавця до ішого  є обов’язковими до виконання боржником. 

Сума стягнень ( тобто нарахованих виконавчих зборів  за постановами різних виконавців , яким стягувач безліч разів може пред’являти до виконання один і той самий  виконавчий лист суду, може навіть добігати  перевищення суми стягнення за виконачим документом за судовим рішенням). І як водиться, згідно закону виконавець накладає арест на все майно та кошти боржника, чим накладє надмірний тягар на останнього.

КОЛІЗІЯ

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих  за рішенням суду, ці зобов’язання вважаються припиненими.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового процесу.

Такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй усталеній практиці, зазначаючи, що виконання судового рішення є невід’ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу, сам факт прийняття будь-якого рішення втрачає сенс. Саме такої правової позиції та висновків дотримується Верховний Суд (Постанова від 18 травня 2020 року у справі  № 643/5556/14-ц).

 

Саме на державу покладено позитивний обов’язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок.

У Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов’язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов’язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).

На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України у їх системному зв’язку, Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов’язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов’язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

 

Українські реалії доказують зворотнє.

ЖИТТЄВИЙ ПРИКЛАД

ПРИКЛАД №1

На виконанні у Дніпровському відділі ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)   на виконанні  перебуває виконавче провадження  № 57991873 з примусового виконання постанови  № 40630210 (виданої 2.01.2019 року)  про стягнення виконавчого збору у сумі 121 521,4 грн. Боржник: ІНМ; Стягувач: Дніпровський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, адреса: м. Київ, вул. Краківська, 20, код ЄДРПОУ 35011660.
 
Обставини справи:
 
Дану Постанову про стягнення виконавчого збору (ВП № 40630210) було винесено 2.01.2019 року державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС при поверненні  стягувачу  за заявою стягувача  виконавчого листа № 2604/24484/12, виданого  7.10.2013  року Дніпровським районним судом м. Києва , про стягнення з боржника  на користь стягувача  боргу в сумі 1 214 000,00 грн. та 1 214 грн. судового збору.
 
Даний  Виконавчий лист № 2604/24484/12, виданий 7.10.2013  року Дніпровським районним судом м. Києва , перебував  у державній виконавчій службі на примусовому виконанні в Дніпровському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві  з 2013 року і був повернутий стягувачу за  його заявою  2.01.2019 р.
 
На момент передачі виконавчого документа   від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір стягнуто не було.
 
Надалі Виконавчий лист № 2604/24484/12, виданий 7.10.2013 року Дніпровським районним судом м. Києва, був повторно пред’явлений стягувачем до виконання приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Каращук Катерині Леонідівні (ВП № 58308342 від 6.02.2019 року).
 
Станом на 18.07.2019 року судове рішення  за виконавчим документом ВЛ № 2604/24484/12, виданий 7.10.2013 року Дніпровським районним судом м. Києва, фактично виконано в повному обсязі  приватним виконавцем в.о. м. Києва Каращук К.Л. (ВП № 58308342 від 6.02.2019 року).
 
12.11.2019 року  приватним виконавцем в.о. м. Києва Каращук К.Л. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП № 58308342 від 6.20.2019 року) на підставі п.9 частини першої статті 39 , статті 40 Закону України “Про виконавче провадження” у зв’язку з фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення за виконавчим документом (ВЛ № 2604/24484/12, виданий 7.10.2013 року Дніпровським районним судом м. Києва).
 
Приватним виконавцем Каращук К. Л. в повному обсязі  було задоволено вимоги стягувача , крім того, з боржника стягнуто основну винагороду приватного виконавця ( у розмірі 121 521,4 грн) та витрати виконавчого провадження (ВП № 58308342).
 
Постановою від 4.01.2022 року  старшого державного виконавця Дніпровського відділу  ДВС  виконавче провадження № 57991873  про стягнення виконавчого збору виведено із зведеного ВП № 57992288.
З  урахуванням викладених вище обставин та фактів випливає, що з  борожника   має бути двічі  (повторно) стягнуто  суму у розмірі 10% у виді виконавчого збору на підставі одного виконавчого документа (виконавчого листа № 2604/24484/12 від 7.10.2013 року Дніпровського районного суду м. Києва) за виконання одного й того ж самого судового рішення.  
У разі стягнення  державним виконавцем з боржника  суми виконавчого збору  (ВП № № 57991873, яке виведено 4.01.2022 року в окреме провадження)   за примусове виконання судового рішення за ВЛ  № 2604/24484/12 від 7.10.2013 року Дніпровського районного суду м. Києва без реального  (фактичного виконання державним виконавцем  цього судового рішення зі стягнення боргу, оскільки фактичне виконання даного судового рішення в повному обсязі виконано приватним виконавцем Каращук К. Л., ВП № 58308342 від 6.02.2019 року) будуть створені умови для стягнення з  боржника  подвійної суми виконавчого збору/основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа (рішення суду), що  свідчить про неправомірність та протиправність такого стягнення.
Частиною першою статті 42 Закону “Про виконавче провадження” встановлено , що кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, абоосновної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Тобто діючим Законом не передабачено  подвійної сплати  боржником і виконавчого збору, і основної винагороди приватного виконавця за виконання одного й того самого судового рішення.
Згідно частини першої статті 27 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною другою статті 27 цього Закону унормовано, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно пункту 5 частини п`ятої   статті 27  Закону україни “Про виконавче провадження”   законодавець встановив, що «виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем».
Частина шоста статті 27 цього Закону містить норму про те, що «у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання».
У частині восьмій цієї ж статті законодавець встановив, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі».
Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду та завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові (подвійні) витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване  статтею 41 Конституції України і статтею  першою Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
У свою чергу, така ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність, поважання людських прав.
ПРИКЛАД № 2

У Дніпровському районному відділі  державної виконавчої служби у місті  Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на виконанні перебувало виконавче провадження АСВП ВП № 62501917 з примусового виконання постанови приватного виконавця виконавчого округу  м. Києва Гненного Д.А., виданої 22.04.2020  року   по справі  ВП № 61890485 про стягнення боржника основної винагороди приватного виконавця  у сумі 3 509,64 грн. на користь ПВ ВО м. Києва Гненного Д.А. ( за примусове виконання виконавчого листа № 755/15122/19, виданого 17.04.2020 року Дніпровським районним судом м. Києва, яким постановлено стягнути боржника  на користь стягувача заборгованість за житлово-комунальні послуги – всього у розмірі 35 096,35 грн.

10.12.2021 року боржником через Єдиний державний веб-портал електронних послуг «Дія» було сплачено  призначення платежу ВП № 62501917, який було визначено на веб-порталі «Дія» у сумі 4 600, 94 грн. Отримувач: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Як з’ясувалося, до вказаної узагальненої  на «Порталі Дія»   суми (за ВП № 62501917) у розмірі 4 600,94 грн. автоматично було включено  (крім витрат виконавчого провадження) суму стягнення основної винагороди ПВ ВО м. Києва Гненного Д.А.  у сумі 3 509,64 грн. (за примусове виконання виконавчого листа № 755/15122/19, виданого 17.04.2020 року Дніпровським районним судом м. Києва, яким постановлено стягнути боржника на користь стягувача заборгованість за ЖКП всього у розмірі 35 096,35 грн..

В результаті, як наслідок, з боржника неправомірно безпідставно подвійно  стягнуто (сплачено)  кошти  у розмірі 3 509, 64 грн.  (у розмірі  не 10 %, як це передбачено Законом, а 20 відсотків від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу за виконавчим документом) за примусове виконання судового рішення за виконавчим документом (виконавчий лист № 755/15122/19, виданий 17.04.2020 року Дніпровським районним судом м. Києва, про  стягнення  з боржника на користь стягувача заборгованість за ЖКП всього у розмірі 35 096,35 грн., що призвело до подвійної оплати коштів за примусове виконання одного судового рішення, оскільки основна винагорода за примусове виконання судового рішення за виконавчим документом (виконавчий лист № 755/15122/19, виданий 17.04.2020 року Дніпровським районним судом м. Києва, про  стягнення  боржника на користь стягувача заборгованість за ЖКП всього у розмірі 35 096,35 грн.) вже  раніше була стягнута приватним  виконавцем виконавчого округу м. Києва Каращук К.Л. у розмірі 3 509,64 грн., якою 22.11.202 року фактично в повному обсязі було виконане дане судове рішення за виконавчим документом

 ОБСТАВИНИ  СПРАВИ

10.06.2020 року ПВ ВО м. Києва (ВП № 61890485) Гненним Д.А.  видано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу , якою постановлено повернуту виконавчий документ (ВЛ № 755/15122/19, виданий 17.04.2020 року Дніпровським районним судом м. Києва) стягувачу   на підставі п.1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця ВП № 61890485 від 22.04.2020 р. виділити в окреме провадження.

12.06.2020 р. стягувачем було повторно пред’явлено виконавчий документ (ВЛ № 755/15122/19, виданий 17.04.2020 року Дніпровським районним судом м. Києва), до виконання приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Каращук К. Л.

22.06.2020 р. ПВ ВО м. Києва  Каращук К.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 62395315)  з примусового виконання виконавчого листа № 755/15122/19, виданого 17.04.2020 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з боржника  на користь стягувача заборгованості за ЖКП, всього у розмірі 35 096,35 грн.

22.06.2020 р. ПВ ВО м. Києва Каращук К.Л. винесено постанову про стягнення з боржника  основної винагороди приватного виконавця  (ВП № 62395315) у сумі 3 509,64 грн. на користь ПВ ВО м. Києва Каращук К.Л. (за примусове виконання виконавчого листа № 755/15122/19, виданого 17.04.2020 року Дніпровським районним судом м. Києва, яким постановлено стягнути з боржника на користь стягувача заборгованість за ЖКП всього у розмірі 35 096,35 грн.).

8.07.2020 року ПВ ВО м. Києва винесено постанову про арешт майна боржника (ВП №62395315), якою постановлено накласти арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, усього у сумі 38  713, 62 грн.

22.11.2021 року ПВ ВО м. Києва  Каращук К.Л. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП № 62395315) згідно п. 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Судове рішення фактично виконане ПВ ВО м. Києва Каращук К. Л. в повному обсязі згідно з виконавчим документом (ВЛ № 755/15122/19, виданий 17.04.2020 року Дніпровським районним судом м. Києва).

Цією ж постановою  ПВ ВО м. Києва Каращук К.Л. постановлено припинити чинність арешту майна  та  грошових  коштів боржника.  

Таким чином, ПВ  ВО м. Києва Каращук К.Л. в порядку статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» отримала (стягнула) основну винагороду приватного виконавця у розмірі 3 509, 64 грн. (що підтверджено постановою  ПВ ВО м. Києва Каращук К.Л. про закінчення виконавчого провадження (ВП № 62395315) від 22.11.2021 року.

Згідно статті 31 цього Закону основна винагорода, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом з сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом   (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до  частини шостої статті 31 Закону основна винагорода встановлюється у вигляді фіксованої суми (10% від  суми стягнення), стягується після повного виконання судового рішення.

Відповідно до статті 42 Закону «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з : 1)виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або  основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Законом України «Про органи та осіб , які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця,  а саме приписами статті 31  цього Закону  визначено, що основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у формі: 1) фіксованої суми – у разі виконання рішень немайнового характеру, 2) відсотка від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обов’язковими умовами стягнення основної винагороди приватного виконавця  (виконавчого збору) є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Тобто, підставою для стягнення  основної винагороди приватного виконавця (виконавчого збору) у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами,  розмір основної винагороди приватного виконавця (виконавчого збору) обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є своєрідною винагородою  виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

У даній справі з матеріалів виконавчого провадження(ВП № 61890485) встановлено, що  ПВ ВО м. Києва Гненним Д.А. не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника  на користь стягувача  присуджених сум за виконавчим листом.

Враховуючи викладене, відсутні правові підстави для фактичного стягнення основної винагороди на користь ПВ ВО м. Києва Гненного Д.А., який жодних виконавчих дій не вчиняв, а повернув виконавчий документ стягувачу  за заявою  стягувача на підставі п.1 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження”

Оскільки рішення (виконавчий документ-виконавчий лист, виданий судом на виконання судового рішення) виконується лише один раз, то виконавчий збір (або основна винагорода приватного виконавця) незалежно від кількості разів подання виконавчого документу,  має стягуватися одноразово.

 

ПРИКЛАД № 3

“ЦЕХОВА СОЛІДАРНІСТь” державних та приватних виконавців АБО “куш-ЕТИКА” виконавців

За матеріалам АСВП № 62501917 боржником також встановлено, що державним виконавцем Дніпровського  районного відділк  державної виконавчої служби у місті  Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 30.11.220 року  про стягнення з боржника виконавчого збору, якою постановлено стягнути з боржника виконавчого збору  у розмірі 350,90 грн. за примусове виконання постанови № 61890485 від 22.04.2020 року ПВ ВО м. Києва Гненного Д.А.

Правові підстави для  фактичного стягнення виконавчого збору за примусове виконання постанови № 61890485 ПВ ВО м. Києва Гненного Д.А., оскільки рішення виконано приватним виконавцем  ВО м. Києва Каращук К.Л.

Виключення для виконавчого збору встановлені в частині п`ятій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», до яких також віднесено виконання рішень приватним виконавцем (пункт 5).

Звичайно,

відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

ТОЖ що?  ЗАВАЛИМО СУДИ СКАРГАМИ?

Потім будемо волати, що “не вистачає суддів”, потім заволаємо -“невистачає коштів на утримання суддів та апарту суду”? Проведемо нараду з послами G7 і розкажемо про судову реформу в Україні.

Складається враження, що так звана “судова реформа в Україні” спрямована не на ефективне забезпечення прав та свобод людини, а на   умисне створення непрдуктивного та неефективного  паразитуючого “апарату” (суддів та інших структур) задля утворення додаткових  всіляких “можливостей” для поповнення держбюджету у формі  судових зборів , штрафів тощо.

P.S«Фініта ля комедія!» №2

То ж, можливо, 

Доцільно доопрацювати  відповідні (вказані вище) Закони та чітко унормувати відповідальність осіб (виконавців), на які покладено примусове виконання судових рішень, за несвоєчасне, неповне, неналежне виконання покладених на функцій та обов’язків, вчинення дій(або бездіяльність)?

“Підвищення в Україні оперативності, якості та кількості виконаних судових рішень, що набрали законної сили, призведе до таких позитивних результатів:

  • підвищення авторитету судових органів та держави в цілому, а також рівня довіри до державних органів;
  • утвердження принципу верховенства права, складовою якого є правова визначеність, що є передумовою для формування в особи впевненості у тому, що судове рішення, яке набрало законної сили, буде виконано без необґрунтованих зволікань у повному обсязі;
  • підвищення ефективності та спроможності влади щодо виконання всіх функцій у сфері забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією та законами України;
  • підвищення дієвості правосуддя та як наслідок, інвестиційної привабливості держави, формування позитивного іміджу України як надійного міжнародного партнера та учасника міжнародних відносин;
  • підвищення рівня правової культури населення, що позитивно позначатиметься на стані виконання рішень судів також у приватноправових спорах” ,-вважають авторитетні експерти та правники.

 

І на останок, не менш важливий аспект – це безпосередньо  судовий розгляд справ та прийняття судових рішень, а саме, своєчасність розгляду справ судом, якість , повнота та обгрунтованість судових рішень, дотримання українськими судами норм національного та міжнародного права, практики ЄСПЛ і ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ суддів за  несвоєчасний розгляд справ та некваліфіковані судові рішення, ухвалені з порушеннями нац. законодавства, за невірно застосовані норми  національного матеріального та процесуального права, за невраховання та незастосовання норм міжнародного права, які становлять  невід’ємну частину національного законодавства України  (відповідно до ст. 9 Конституції України) і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства у відповідності до Закону України “Про міжнародні договори”, зокрема,  ЄКПЛ  та Протоколів до неї ( яка згідно ч.4 ст.10 ЦПК,  статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”  національними судами застосовується як джерело права при розгляді справ), незастосування  усталеної практики Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. 

Всі ці  складові забезпечують , аби  судове  рішення не було свавільним.

Статтею 6 ЄКПЛ встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Якщо хтось хоче перконатися, що жодна (або більшість) з цих вимог не виконується переважною більшістю суддів, прошу звернути увагу на розгляд цивільної справи № 755/7730/16-ц суддями Київського апеляційного суду, постанови яких по даній справі вже ТРИЧІ за останні СІМ років скасовувалися Верховним судом.  Тобто справа за сім років ТРИЧІ переглядалася Верховним судом! А ВІЗ і НИНІ ТАМ (у Київському апеляційному суді).

Хтось ставить під сумнів квалфікацію  усіх цих суддів, які “відмітились” по даній справі ? Хоча, як показує пракика, справа не тільки в кваліфакації… 

А питання “ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ” суддів?

Тож питання виконання судових рішень слід розглядати в  одному контексті : від розгляду справ судом та прийняття судових рішень, оскільки, це складові одного процесу (механізму), спрямованого на забезпечення прав , свобод та інтересів ЛЮДИНИ.

Є про що поспілкуватися з послами G7….

 

 

Last Updated on 30.08.2023 by iskova