“Від великого до смішного — один крок”.(Наполеон)

Окрема думка:

Мене особисто, як пересічного громадянина, цікавить скільки ще років (десятиріч ) триватимуть ці, так звані, “реформи”.

Один президент пішов (свій п’ятирічний термін проправив), інший прийшов, п’ять років при владі, ВІЙНА,  на носі чергові вибори,  і той, і цей- усе анонсують та анонсують, реформують та реформують.

Складається враження такого собі нон-стоп дійства без початку та кінця , без чітких строків та конкретних цілей, такий собі абстрактний  хаотичний броунівський “РУХ” (чи “РУХ-ня”). 

Як то в народі кажуть, “РУХ” є, а прогресу немає. Так Теорія броунівського руху,  випадкових блукань має і практичне втілення в нашому реальному житті.

Принаймі  від цього “РУХУ” (під назвою “реформи” ) ніякого якісного впливу на життя пересічного громадянина  немає.

От наприклад, судова реформа  в Україні.

Будемо відверті.

Скільки років вже  (на сьогоднішній день)  триває ,так звана, судова реформа в Україні?

Ви можете сказати точно ? 

Ні.

А скільки років ще триватиме судова реформа в Україні?

Хтось знає і може дати точну відповідь ? Ні, навряд. Принаймі, хоч би  рік завершення “реформи” назвати?

Будь-яка реформа -це як ремонт в хаті. Кожен господар, який наважується  робити ремонт в своїй хаті зазвичай прораховує кошторис  витрат ( в яку копієчку обійдеться).

Але це не про Україну.

Здається ніхто і ніколи не рахував і не оприлюднював   кошторис “реформ”.

Звичайно, можна орієнтуватись на примарні пафосні гасла і отримувати “підтримку з-за кордону”, але нічого вічного у світі  немає  і підтримка не бескінечна.

Щодо доступу до правосуддя, забезпечення верховеннства права в Україні, якості судових рішень, розумності строків розгляду судових справ і відповідальності суддів за завідомо неправомірні та( або) некваліфіковані рішення, про успіхи  та досягнення за останні 10 років рапортувати  нічого.

А от щодо  селекційного тусування “тухлими яйцями” тут чимало анонсів (оновлена ВРП, ВККС, нові конкурсні відбори і т.д. , і т.п.). Анонси- анонсами, однак   селекцію курчат  з “тухлих яєць” укоріненої  корумпованої судової системи вивести не вдалося і навряд чи вдасться, бо це “протиприродньо”.

Розглянемо лише один з аспектів, як приклад.

Від початку повномасштабної війни  в Україні кількість боржників зросла на 8% — Опендатабот

Довго розписувати  ( з посиланням на відповідні законодавчі акти та норми) не буду, зазначу лише деякі аспекти, на мою думку важливі, недоліки дуже легко виправити  шляхом прийняття відповідних нормативних авктів , редакцій до існуючих норм, узгодивши їх з відповідними нормами міжнародного права, зокрема ЄКПЛ).

В даномцу випадку мова йде про (деякі)  стягнення на користь держави.

ОСНОВНІ АКЦЕНТИ (коротко)

ХАОС ПОРОДЖУЄ БЕЗЗАКОННЯ

ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

По-перше, в Україні примусове виконання судових рішень здійснюється державними та приватними виконавцями)

Щоб було зрозуміло – короткий аналіз мовою цифр

Так, за 2021 рік до Єдиного реєстру приватних виконавців було внесено 40, а протягом 2022 року – 16 приватних виконавців (Джерело: Агенція з птань виконання судовихрішень)

Кількість приватних виконавців дорівнює 7% від кількості усіх виконавців

Фактична кількість державних виконавців у 2022 р. становила 3 798.

Другий аспект

(дискримінація або надмірне навантаження на боржника)

Згідно діючого законодавства в Україні, стягувач  наділений правом (за своєю заявою) повернути (забрати) виконавчий документ, пред’явлений ним  до виконання органу ДВС чи приватному виконавцю.

Це право не обмежене, тому стягувач може хоч щотижня забирати і пред’являти ВЛ то одному, то іншому державному (або приватному) виконавцю.

При цьому при поверненні ВЛ стягувачу (за його заявою), державний  виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка є окремим виконавчим документом і підлягає примусовому виконанню, стягненню з боржника. Виконавчий збір стягується на користь держави до Держбюджету. Сума викрнавчого збору становить 10% від суми, яка підлягає стягненню з боржника за судовим рішенням( ВЛ).

Тобто , наприклад, якщо за рішенням суду з боржника підлягає стягненню 100 000 грн, то державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 000 грн.

Таким чином, якщо за місяць стягувач п’ять разів пред’являтиме і забиратиме ( за своєю заявою ВЛ ) до різних органів ДВС та приватних виконавців, будуть винесені П’ЯТЬ постанов про стягнення виконавчого збору з  одного й того самого боржника ( по 10 000 грн) за виконання одного й того самого судового рішення, тобто загальна сума стягнень з того ж боржника  вже становитиме 50 000 грн.(+ стягнення за ВЛ суду 100 000 гр).

Хоча в решті решт, судове рішення буде виконане ЛИШЕ ОДНИМ ВИКОНАВЦЕМ, при цьому виконавчих документів буде вже 1 (рішення суду, ВЛ)+5 (Постанов про стягнення виконавчого збору)+ додамо  ще 5 Постанов про стягнення витрат виконавчого провадження ( які виноситимуть коний новий держ.виконавець (або приват. виконаець).

З чого складається ПРАКТИКА:

Звичайно, як водиться, боржник наділений правом оскаржувати дії виконавців і звертатиметься до суду (адмінсуду), оскаржуватиме поостанови про стягнення виконавчого бору ( і не раз), платитиме за кожною позивною вимогою  немайнового характеру (на сьогоднішній день) 1 073, 66 грн.

Тим самим боржник повнить Держбюджет ))), сплативши судовий збір, дасть роботу суддям))), які скаржаться на надмірну завантаженість ( як то, наприклад,  Київський окружний адмінсуд), порадує своїми заявами суддів апеляційної та касаціної інстанцій, апелюватиме до ЄСПЛ (оскільки довіри до національних судів у більшості громадян не має).

ВИХІД Є.

Вихід є, якщо держава “не грає  крапленими картами”, тобщо , якщо Україна насправді не лише декларує принципи “верховенства права” та дотримання європейських норм та стандартів в галузі прав людини, і  не має на меті підтримання паразитуючої державної машини та  механізмів шляхом у будь-який спосіб поповнити держбюджет за рахунок якого і фінансується ця система.

Вихід є-Навести лад в системі  виконання судових рішень. (Про забезпечення якісного і справедливого судочинства мова не йде-це окрема тема)

Третій аспект.

Унормування чіткої   відповідальності  державних та приватних виконавців за неправомірні дії, порушення строків виконавчих дій.

Як показує практика, діюче законодоавство та  існуюча судова система “лояльні”  до свавілля органів та осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень.

Так наприклад, 12.11. 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Каращук К. Л. винесено постанову про закінчення ВП (ВП № 58308342 від 6.02.2019 року) на підставі п.9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України “Про виконавче провадження” у зв’язку із фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення за виконавчим документом (виконавчий лист № 2604/24484/12, виданий 7.10.2013 року Дніпровським районним судом м. Києва).

Тим не менш, державним виконавцями Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) станом на 5 листопада 2023 рокупродовжують вчинятися дії щодо подальшого примусового стягнення з боржника виконавчого збору за примусове виконання судового рішення за ВЛ № 2604/24484/12, виданого 7.10.2013 року Дніпровським районним судом м. Києва, ( фактично виконаного в повному обсязі приватнии виконавцем) . Виконавчий лист перебував в Дніпровському ВДВС з 2013 до 2019 року ( і був повернутий стягувачу за його заявою) і пред’явлений повторно приватному виконавцю до виконання. Тобто державні виконавці , в провадженні яких протягом 8 років перебував ВЛ 2604/24484/12 не виконували (і не виконали ) судове рішення, однак  стягують з боржника виконавчий збір-який є своєрідною винагородую за виконання судового рішення.

 Абсурд, скажете. Колізія

 Однак ,  нажаль, це не поодиноке ( а масове ) явище. 

P.S.

Правова держава – держава, де діють справедливі і шляхетні закони, усі люди рівні перед законом і судом, втілюється принцип верховенства права, забезпечуються права і свободи людини, гарантується принцип недопустимості звуження існуючих прав і свобод людини, та відповідальності влади перед людиною, а реалізація принципу розподілу влади забезпечує гармонізацію державного управління, злагоду в суспільстві та створює умови недопустимості зловживань та повороту до гіршого.

Отже, нам залишається вірити в недопостимість повороту до гіршого…