Великие украинцы. Митрополит Андрей (Шептицкий)

Великие украинцы. Митрополит Андрей (Шептицкий)

Из книги С. Белякова «Весна народов. Русские и украинцы между Булгаковым и Петлюрой».

Самый главный украинец. Умный деятельный и талантливый. Прирожденный политик. Митрополит Андрей (Шептицкий)


[В 1920 году] во Львов вернулся незаурядный человек. Он был примечателен даже внешне: рост – два метра десять сантиметров, густая борода.

Это был знаменитый Андрей Шептицкий, униатский митрополит Галиции и архиепископ Львова.

Он вернулся из России, где провел три года. Сидел то в пересыльной тюрьме, то в тюрьме монастырской – в Спасо-Ефимьевской обители (Суздаль).

Арест Андрея Шептицкого вызвал в Европе большой скандал.

За митрополита Андрея и униатов Галиции заступился французский посол Морис Палеолог. Он обратился к С.Д.Сазонову, что возглавлял тогда Министерство иностранных дел. Сергей Дмитриевич был выпускником Александровского (того самого, Царскосельского) лицея, начинал дипломатическую карьеру в Лондоне, долго служил в русской миссии при Ватикане, почти два года был русским послом в США.

Но самый либеральный из российских министров не прислушался к словам Палеолога: «Я готов признать, – заявил Сазонов, – что политика Бобринского часто оказывается неудачной и что наши чиновники действуют неуклюже. Но не ожидайте от меня, что я выступлю в защиту униатов; я уважаю римских католиков, хотя и сожалею, что они впали в ошибку. Но я ненавижу и презираю униатов, потому что они ренегаты».

Из Википедия (укр. версия)

Берестейская уния (пол. Unia brzeska, бел. Берасьцейская уния) – совершенный в Ватикане и провозглашенный (ратифицированный) в 1596 году на церковном соборе в г. Берестье. Бересте акт соединения части иерархов и верующих Киевской митрополии Вселенского патриархата с римско-католической церковью на условиях выхода из-под канонической подчиненности Константинопольскому патриархату, признания верховенства папы Римского и принятия католического вероучения (догматики).

При этом новосозданная Русская униатская церковь, впоследствии названная греко-католической, сохраняла византийскую обрядность, собственные административные структуры, канонический правопорядок и духовно-культурное наследие.

Провозглашением унии была основана Украинская греко-католическая церковь.

Уния также вызвала противостояние православных с униатами в Киеве и миссию Феофана III в Украине.

На самом же деле митрополита Андрея арестовали не как еретика или ренегата, а как вождя мазепинцев, самого главного украинца, которого следовало изолировать от общества.

С течением времени российские власти только укрепились в своих подозрениях относительно Шептицкого.

Уже в 1916 году в их руки попал проект создания украинского государства, который отец Андрей подготовил еще летом 1914-го.

Если Германия и Австро-Венгрия победят, то Украина станет новым государством, созданным «в духе козацких традиций», но «под протекторатом Вены».

Во главе этой новой державы станет один из представителей рода Габсбургов. В Украине будет и своя Украинская православная церковь, независимая от Святейшего синода и очищенная от «московских влияний».

С епископских кафедр изгонят всех русофилов, на их место поставят украинцев: «Таким образом, единство Украинской церкви будет сохранено или возобновлено, но будет решительно и фундаментально проведено размежевание с Российской церковью».

Император Николай II, ознакомившись с «меморандумом» Шептицкого, написал: «Какой мерзавец!»

«Не только несколько лет тюрьмы, а всю свою жизнь я бы рад провести в заточении, только бы увидеть тебя, мой народ, вольным и свободным», – говорил митрополит Андрей. Еще до революции он стал подлинным национальным вождем для украинцев Галиции.

Митрополита Андрея назовут «украинским Моисеем», пророком украинской нации.

Из Википедии (укр. редакции):

Граф Андрей Шептицкий ЧСВВ (в крещении Роман Мария Александер; 29 июля 1865 – 1 ноября 1944) – предстоятель Украинской греко-католической церкви, митрополит Галицкий, архиепископ Львовский (1901-1944). Епископ Станиславовский (1899-1900). Доктор права (1888) и богословия (1894); меценат. Один из самых выдающихся лидеров украинской церкви и национального движения первой половины ХХ в. Представитель благородного и графского рода Шептицких.

Во время Первой мировой войны арестован российскими войсками (1914), вывезен в Россию (1914-1917). Вернувшись во Львов, стал одним из соучредителей Западно-Украинской Народной Республики (ЗУНР, 1918). Интернирован польскими властями на Святоюрской горе (1919).

С 1955 года продолжается процесс беатификации. Праведник народов мира (2008).

«Не только несколько лет тюрьмы, а всю свою жизнь я бы рад провести в заточении, только бы увидеть тебя, мой народ, вольным и свободным».

Андрей Шептицкий

Его род был очень древним. Пращур Шептицких служил еще знаменитому галицкому князю Даниилу Романовичу. Шептицкие роднились с самыми знатными родами Восточной Европы – с потомками Рюрика и Гедимина.

Матерью будущего митрополита была польская графиня София Фредро, дочь польского писателя и драматурга графа Александра Фредро – в России его больше всего знают по водевилю «Дамы и гусары».

Отца, Яна Шептицкого, возвели в графское достоинство в 1872 году.

Будущему «украинскому Моисею» было тогда семь лет, и звали его не Андреем, а Романом Марией Александром. Семья была давным-давно полонизирована, причем многие из Шептицких принадлежали к католическому духовенству.

Роман уже в детстве знал несколько языков, чему способствовали как его природные способности, так и принятый в семье Шептицких метод обучения:

  • неделю в доме говорили по-польски,
  • другую неделю по-французски,
  • следующую – по-немецки,
  • и так далее.

И позднее, обучаясь в университете и в иезуитской коллегии, он продолжал совершенствовать знание иностранных языков. Так или иначе, Роман выучил их не менее десяти, включая латынь, греческий и древнееврейский (говорил и читал свободно).

молодой Шептицкий

Знал он и украинский язык, что было не так трудно – слуги Шептицких были украинцами, графский дворец стоял в старинном украинском селе Прилбичи, барские дети не гнушались играть со сверстниками-простолюдинами, говорили на их языке, слушали украинские народные песни, вольно или невольно перенимая их обычаи, привычки.

Это украинское влияние, видимо, и скажется на судьбе Романа.

В то же время он усвоил и высокую культуру своих предков – польских аристократов. В графском дворце была библиотека в 6 000 томов, там же размещался архив с древними рукописями, среди которых были пергаменты XVI века.

В семье было семеро сыновей. Роман Мария Александр был третьим.

С детства был он необычайно набожен и в то же время умел подчинять себе других. Он часто молился, перебирая молитвенные чётки, и вскоре братья вслед за Романом стали носить чётки, молиться и не расставаться с ними даже во сне.

Редчайший для XIX века случай: мальчик с юных лет мечтал о монашестве, но отец направил его учиться. Роман получил светское (юридическое) образование в университете Бреслау, а теологическое – в иезуитской коллегии Кракова.

Стал доктором права и доктором богословия.

Путешествовал по Европе, бывал и в России, где познакомился с философом Владимиром Соловьевым. Человек такого высокого происхождения и выдающихся способностей мог сделать хорошую карьеру и в миру, и в католической церкви, однако граф Роман сделал неожиданный выбор.

В 1888 году он был удостоен аудиенции у папы римского Льва XIII и попросил благословения пойти в монастырь василиан. Это монашеский орден, но не римско-католический, а греко- католический. В то время монастыри ордена василиан святого Иосафата остались только в Галиции.

Справка (Википедия)

Базилиа́не (василиа́не, официально Орден святого Василия Великого, лат. OSBM, Ordo Sancti Basilii Magni) — общее название нескольких католических монашеских орденов византийского обряда, следующих общежительному уставу, который приписывается св. Василию Великому.

К василианам относятся:

  • Орден итальянских василиан монастыря Гроттаферрата, Итало-албанская католическая церковь (лат. Ordo Basilianus Italiae, seu Cryptoferratensis);
  • Мелькитские ордена Св. Спасителя, Св. Иоанна Крестителя и орден алеппинцев, Мелькитская католическая церковь.
  • Орден василиан святого Иосафата, Украинская грекокатолическая церковь (лат. Ordo Basilianus Sancti Josaphat, укр. ЧСВВ, Чин Святого Василія Великого, также укр. Василіянський Чин святого Йосафата);

Все базилианские ордена имеют также женские ветви.

У василиан в Добромильском монастыре он и получил свое монашеское имя – Андрей. Граф Роман стал отцом Андреем.

В монастыре Андрей был известен аскезой, от которой духовенство уже начало отвыкать. В великий пост ел только раз в день, а утром и вечером выпивал стакан чаю. И много позже, уже сделав блестящую карьеру, поселившись в настоящем дворце, отец Андрей был довольно скромен в быту. Один из самых богатых людей Галиции любил есть вареную картошку, поджаренный лук и пить кислое молоко.

Но не аскеза, конечно, превратила отца Андрея в одну из центральных фигур украинской истории XX века. Он был очень известным и популярным проповедником, но и не проповеди прославили его имя.

Андрей Шептицкий был прежде всего организатором: умным, деятельным, талантливым.

Он хотел и сумел стать для паствы своим. В 1899 году отец Андрей стал епископом Станиславова. В его епархию входили и земли карпатских горцев- гуцулов.

Первым из епископов он писал им пастырские послания на гуцульском диалекте. Он поехал в горы и навестил своих прихожан, что прежде никогда не видели настоящего епископа, да еще говорившего с ними на одном языке.

Даже атеист Иван Франко [данное утверждение является оценочным суждением российского автора данного текста, подробнее о личности Ивана Франко см. на нашем сайте по ссылке] писал об отце Андрее с уважением, несколько удивляясь такому необычному пастырю:

«Епископ, а теперь митрополит Андрей Шептицкий с самого начала своего епископства стал приучать нас к другому тону, другим формам, другому характеру, что господствует в его посланиях. Начнем с того, что вместо заплесневелой псевдоцерковщины, которой говорили его предшественники, то есть удивительной мешанины церковнославянской лексики с современной морфологией, он пишет свои послания чистой галицко-русской народной мовой <…>.

Он не обращается так, как его предшественники: свысока, авторитетно, напыщенным <…> тоном <…>, а говорит попросту, как равный с равными, как человек с другими людьми, советует <…>, иногда ругает, не стесняясь использовать и энергичное слово, если дело того требует. Он любит иллюстрировать свою речь примерами из жизни, фактами из собственных наблюдений, и все это придает его посланиям “живое дыхание”, без которого какая-либо морализация всегда остается мертвой».

Отец Андрей так быстро выдвинулся на первый план, настолько превосходил других епископов и священников, что уже в декабре 1900 года получил главную греко-католическую кафедру.

Андрей Шептицкий стал фактическим главой греко-католиков с титулом митрополита Галицкого (позднее Галицко-Киевского), архиепископа Львовского и епископа Каменца-Подольского.

Благие дела


Митрополит стремился прежде всего улучшить жизнь своей паствы, боролся с бедностью и пьянством.

Андрей убедил собственного отца закрыть в Прилбичах приносившую доход корчму и построить на ее месте детский дом.

В селах он открывал общества трезвости и читальни, поддерживал украинское культурно-просветительское общество «Просвита», тратил немалые деньги на открытие его новых отделений.

Деятельный и удачливый предприниматель, отец Андрей строил в своей митрополии заводы и даже проложил 120 километров железной дороги.

Селянам он помогал создавать кооперативы, что специализировались на сбыте масла и других продуктов.

Митрополит Андрей добился, чтобы в семинариях будущим священникам преподавали и светские дисциплины (от садоводства до юриспруденции), которые могут им пригодиться во время служения в сельском приходе.

В 1905 году митрополит Андрей создал Церковный музей. Через несколько лет он нашел для него во Львове и здание – роскошную виллу Эмиля Дуниковского на улице Мохнацкого, дворец в стиле необарокко. Дуниковский, успешный ученый-геолог (он открыл богатые месторождения нефти в Мексике), очень богатый человек и притом страстный картежник, настоящий игроман, спустивший в карты огромное состояние, не хотел продавать виллу украинцам-униатам. Пришлось оформлять покупку через подставных лиц – евреев.

В 1911-м сделка состоялась, а в 1913-м митрополит передал и здание музея, и собранную им огромную коллекцию иконописи, древних рукописей и старопечатных книг (в том числе пражские издания Франциска Скорины, московские и львовские издания Ивана Федорова) в дар украинскому народу.

Церковный музей стал Национальным музеем.

Сам поляк, сын и внук поляков, Андрей Шептицкий боролся против излишней вестернизации в греко-католической церкви.

Результаты его реформы уже в 1919 году увидел архиепископ Евлогий:

«Потом митрополит показал нам свой монастырь. “Базилианские” униатские монастыри, принявшие устав св. Василия Великого, озападнились, и теперь с целью восстановления восточного монашества в неискаженном виде в монастыре митрополита был введен древний устав Феодора Студита. <…> Мы осмотрели этот монастырь. Ревностное стремление подражать восточному монашеству чувствовалось среди братии очень сильно. Они производили впечатление фанатиков этой идеи, с воодушевлением относились к своему служению, с восхищением – к поставленному перед ними идеалу. По внешнему виду они были как будто наши: с бородами, в клобуках…» Большинство же униатских священников тогда брили бороды и напоминали скорее католических патеров.

Отец Андрей вообще симпатизировал больше восточному обряду, чем западному: «Обстановка митрополичьих покоев была выдержана в восточном стиле, – замечал Евлогий Георгиевский. – Изумляло количество картин, икон, всевозможных художественных старинных вещей. Это был подлинный музей древнерусской и византийской старины.

– Я люблю иконопись и восточное церковное искусство, – сказал нам митрополит, – оно чище воплощает христианскую идею, чем западное».

Но восточное не значит русское (московское).

Андрей Шептицкий усвоил украинский взгляд на историю. Он считал именно УКРАИНУ и УКРАИНЦЕВ наследниками ДРЕВНЕЙ РУСИ.

Православие, Древняя Русь, Украина – «все это было его “святая святых”; он считал их подлинной, ничем не замутненной русской стихией, которую нельзя этнографически отождествлять и политически сочетать с Великороссией.

«Исторические судьбы и пути Украины и Великороссии различны…».

При этом митрополит Андрей оказался прирожденным политиком. Он был депутатом и в рейхсрате, и в Галицком сейме. Там он отстаивал именно украинские, а не польские права, да так, что заслужил себе твердую репутацию «врага польского народа».

Я украинец


На упреки в ренегатстве он возражал: «Шептицкие – род русский, но в XVII веке окатоличился и ополячился. Предки наши изменили русскому имени. Я исправляю ошибку предков…»

В данном контексте «русское» означает «украинское», ведь именно себя украинцы считали и считают подлинными русскими (руськими), а нас, восточных русских, называют москалями.

«Я украинец», – заверял Шептицкий окружающих.

Андрей Шептицкий впервые взялся распространять униатство и за пределами Галиции, прежде всего в России (не только на украинских землях, но также в Москве и Петербурге), которую он нелегально посетил в 1908 году.

Уже это давало основание российским властям видеть в отце Андрее врага. В сентябре 1914-го Шептицкого арестовали по приказу генерал-губернатора Бобринского.

Митрополит Андрей (Шептицкий)

Митрополит Андрей будет в своей жизни досаждать очень многим, но за решетку его отправили только однажды. Полякам времен Пилсудского он был как кость в горле, однако его не арестовали.

В 1939–1940-м не арестовали даже сотрудники НКВД, хотя брат отца Андрея Лев был расстрелян, а племянник убит под Катынью.

В 1941– 1944-м его не тронут нацисты, а осенью 1944-го – Смерш и НГКБ: слишком уж был влиятелен, авторитетен, любим народом.

Решились только русские имперские власти. 

Справка

«Смерш» (сокращение от «Смерть шпионам!») — название ряда независимых друг от друга контрразведывательных организаций в Советском Союзе во время Второй мировой войны[1].

  • Главное управление контрразведки «Смерш» Наркомата обороны (НКО) — военная контрразведка, начальник — В. С. Абакумов. Подчинялось непосредственно наркому обороны И. В. Сталину.
  • Управление контрразведки «Смерш» Наркомата Военно-морского флота, начальник — генерал‑лейтенант береговой службы П. А. Гладков. Подчинялось наркому флота Н. Г. Кузнецову.
  • Отдел контрразведки «Смерш» Наркомата внутренних дел, начальник — С. П. Юхимович. Подчинялся наркому Л. П. Берии.

Народный комиссариат государственной безопасности СССР (НГКБ) – центральный орган государственной власти СССР, ведавший вопросами государственной безопасности в феврале — июле 1941 г. и в 1943—1953 гг.)

P.S.


Додаток 1


15 цитат митрополита Андрія (Шептицького)

 

 

  • #1

​Божественний закон є законом, а тому він є виявом Божої справедливості. Божественний закон пов’язаний із турботою про людство, а тому є виявом милосердя. Божественний закон вчить про необхідність відносин любові в сім’ї, в громаді, нації, людстві, церкві, — а тому є виявом любові. Також і християни божественним законом зобов’язуються бути справедливими, милосердними й люблячими.

  • #2

Кожне слово молитви — це двері чи віконце в небо.

  • #3

Ані багатство, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти й не заступить мудрости; без мудрости сила чи значення буде в найліпшім разі робити враження якогось фізичного рідкісного явища, а лише мудрість буде імпонуючим духовним людським явищем.

  • #4

Жити за совістю – важливіше за будь-які віросповідання.

  • #5

Жодна людина не має природного права керувати іншою людиною проти її волі. Тому влада має формуватися на основі вільних і свідомих виборів.

  • #6

Спільне добро чинить із людей одне тіло, а якраз те спільне добро є основою всякої любови. Почуття й свідомість цього спільного добра, яке лучить людей, веде людину до зрозуміння, що загальне добро – то її власне добро, а ближні її – то наче вона сама! І тому тією самою любов’ю, якою людина сама себе любить, мусить вона любити й ціле людство.

  • #7

Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти… Як довго у національних справах більше пам’ятати будуть українці на власне індивідуальне добро, так довго загальна справа не буде могти успішно розвиватися. Бо тої загальної справи просто не буде, бо не буде її в свідомості і в совісті людей.

  • #8

Злочин, скоєний в ім’я патріотизму єсть тим більшим злочином проти народу, чим більше може подобатися, чим більше може бути приводом до похвалювання, до втіхи з того, що єсть злом. Кожний злочин патріотичний, чим більше може подобатися погано зрозумілому патріотизмові єсть спокусою, силою, котра бодай веде народ до такого стану, в котрім поняття добра і зла затираються, мішаються і заступаються взаємно. Дорогою тою, що низькому, погано зрозумілому і чуттєвому патріотизмові подобається, шириться зараза, що пожирає найліпші, бо найблагородніші народні сили.

  • #9

Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою.

  • #10

Ті труднощі, що зв’язані з верховним проводом, розв’язуються мирно і, за Божою ласкою, корисно для загального життя. Але коли тих умов немає, а тому немає і Божого благословенства, на поверхню суспільного життя висуваються одиниці, нездібні бути провідниками, які тим самим приносять радше шкоду, ніж користь, бо замість дбати про загальне добро, вони шукають тільки заспокоєння свого власного самолюбства, тобто над загальним добром ставлять своє власне добро.

  • #11

Ліпше уміє ощадним бути, хто свою працю вважає не за свою лишень власність, але також за власність дітей і будучого покоління, а по части за власність цілої суспільности; хто знає, що з дарів Божих має здати колись строгий рахунок перед Богом.

  • #12

Такою могутньою та запевнюючою щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнородних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей не тільки матеріяльним, а й моральним тілом.

  • #13

​Християнство зобов’язане любити батьківщину і дбати про добро свого народу, тільки одного йому не можна. Не можна йому, навіть під прикриттям патріотизму, ненавидіти, а ще більше – кривдити іншого.

  • #14

​Чи то ненависть класова, чи народна, чи прикрита виглядом ревності й патріотизму, чи умотивована справжніми або уявними кривдами, завжди і кожна ненависть є нехристиянською, завжди відводить від Бога і від правди, завжди є справжнім злом і нещастям, завжди більше шкодить тому, хто ненавидить, хоч і несвідомо, ніж тому, кого ненавидять… Християнська любов навіть тоді, коли обороняє перед реальною кривдою ворога, не може перестати бути любов’ю, не може зближатися, ані стати подібною до ненависті

  • #15

​Найбільшою небезпекою є внутрішні роздори, взаємне поборювання й отаманщина, яка випливає з роздорів і вже так сильно спричинилася до руїни й упадку усіх наших надій при першій нашій пробі побудувати Українську Державу… Є в душі Українця глибока й сильна воля мати свою державу, – та, попри ту волю, знайдеться, може, однаково сильна і глибока воля, щоб та держава була обов’язково такою, якою хоче її мати партія, чи кліка, чи група, чи навіть одна особа. Бо як же пояснити те фатальне ділення між собою, ті спори, роздори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу?! Як пояснити психіку таких численних гарячих патріотів, праця яких має визначний руїнний характер?!


Додаток 2


Український переклад з німецької

Меморандум

митрополита Андрея (Шептицького) до Австрійського уряду про майбутній устрій Української держави (15 серпня 1914 р., Львів).

Як тільки переможна австрійська армія вступить на територію російської України, буде потрібно нам розвʼязати потрійне завдання, а саме військової, суспільно-правної і церковної організації краю: Розвʼязка цих завдань повинна частинно випередити якунебудь мирову конференцію не тільки тому, щоб підтримати дії нашої армії і уреґулювати сподіване повстання України та допомогти йому, але також, щоб ті області на всяку евентуальність відділити від Росії по змозі якнайбільш відрубно, щоб надати ім симпатичний для населення характер національної території, незалежної від Росії, чужої державі царів. Для тієї мети треба використати всі гноблені Росією традиції України, щоб їх так виразно пригадати свідомості народніх мас, щоб ніяка політична комбінація не змогла усунути вислідів нашої перемоги.

Військову організацію слід би побудувати на традиціях запорізьких козаків. Ці традиції є ще в Україні живі і мають рідний український характер. Донські козаки, яких уважають за специфічно російську установу, є тільки відхиленням від правдивих ко-заків. Без уваги на це відхилення назва козак залишається в Україні синонімом давніх національних героїв. Російські донські козаки, крім назви, нічого не зберегли з українського козацтва.

Найвизначнішого вождя нашої армії, після якоісь більшої пере-моги, міг би наш цісар іменувати « гетьманом України » (це є назва найвищого команданта війська давніх козаків, вже 150 років тому, в 1764 р. цариця Катерина скасувала той титул в Росії, бо він занадто нагадував давню незалежність).

Будучи в ранзі польового генерала (« фельдцу майстра ») або польового маршала він міг би — при збереженні рамок нашої військової адміністрації — отримати якусь автономію, щоб він при збройних силах, повірених його проводові, міг творити кадри, в яких українські повстанці могли б знайти відповідне для них місце.

Національний характер повинен би проявитися в назвах військових ступенів (отамани, осаули, полковники, сотники), далі в уні-формуванні, в командуванні і т. ін. Гетьманові слід би дати право проголошувати « універсали » (накази й заклики) до армії і до на-селення, іменувати отаманів, осавулів і т. ін. і т.д. Йому треба б дати для допомоги людину, обзнайомлену з історією України, що могла б редагувати письма і бути його дорадником. Така мілі-тарна організація легко поширилась би на цілий край та підтримувала б і реґулювала б український рух.

II.

У час війни треба взяти до уваги також правну й суспільну організацію, щоб населенню виразно доказати, у як багатьох напрямках російське законодавство було несправедливе для населення і гнобило його. Крім проголошення свободи, толеранції і т.ін. (основних законів) треба видрукувати книгу австрійських громадянських прав (в українському перекладі з потвердженням його автен-тичности) і евентуальні інші австрійські книги законів. Комісія, складена з австрійських і російських (українських) правників, повинна б підготовити сумаричну кодифікаційну працю. Треба б брати до уваги передовсім ті сторінки прилюдного і приватно-правного життя, в яких українці — народ — маси чуються найбільш пригніченими.

III.

Церковна організація мала б ту саму мету — по змові якнайбільше відділити Церкву в Україні від російської Церкви. Не торкаючись наук, догматичної ділянки, треба було б видати цілий ряд церковних декретів (відділення Церкви від Петербурзького Синоду, скасування молитов за царя, доручення молитов за цісаря і т.ін.).

Одначе всі ці декрети повинні б виходити від церковної, а не від цивільної і не від військової влади — щоб зірвати з російською системою; також встановлення Синоду (наслідування петербурзь-кого) не було б доцільним. Митрополит Галицький (« і всієї України ») міг би видавати ці всі декрети, що було б природним  за принципами Східньої Церкви і за традиціями Митрополії.

Якщо мої розпорядження (які міг би апробувати військовий провід) знайдуть послух — а так станеться — то тим буде створена центральна церковна влада в Україні, а та Церква як одноцілий організм буде відділена від російської Церкви. Якесь число єпископів, а саме тих, що є родом з Великоросії, і тих, які не підчиняться, можна буде зараз суспендувати й заступити їх іншими єпископами, наставленими в українському й австрійському дусі. Патріярхи зі Сходу — на заходи уряду, за оплатою одобрили б усі ті декрети та розпорядження, Рим також апробував би їх.

Коли залишають народові все, що йому може бути дороге в обрядах і звичаях, підносять рівень духовенства, звільняють його від тяжкого ярма Синоду і Консисторій, під яким те духовенство має багато терпіти, і відкликають його від дотеперішньої політично-поліційної діяльности на його церковну і християнську ділянку, то можна бути певним щодо загального послуху. Таким способом єдність української Церкви буде збережена або покликана до життя і виразно та основно буде вона відділена від російської Церкви.

Канонічні основи для такого діяння з католицької сторони сприйнятливі, а з православно-східньої сторони вони в леґальні, логічні і самозрозумілі. Я подбав би про признання того всього в Римі або вже раніше я підготовив це в більшій частині.

Ортодоксії Церкви взагалі не захитано б. Ортодоксія повинна залишитися, а тільки треба очистити ії цілком і наскрізь від московських впливів.

Львів 15 серпня 1914 р.

Андрей фон Шептицький, архиєпископ

 


Різниці між російським перекладом брульйону документу і самим документом

Між російським перекладом бульйону документу і самим документом є деякі дрібні різниці, хоч вони не сутні, але характеристичні. В документі є кілька таких висловів, яких немає в російському перекладі його брульйону, і навпаки. Ось ті різниці :

І. В документі є, а в перекладі його бульйону нема таких висловів (по-даю винятки з речень, написаних німецькою мовою, в українському перекладі, а слова, яких нема в російському перекладі бульйону, підкреслюю півтовстим друком):

1. …буде потрібно нам розвʼязати… завдання… суспільно-правної організації краю (Вступ до докум.).

2. …щоб надати їм (тим областям) симпатичний для населення характер національної території… (Вступ до докум.).

3. Найвизначнішого вождя нашої армії… міг би наш цісар іменувати « гетьманом України» (це є назва найвищого команданта війська давніх коза-ків, вже 150 років тому, в 1764 р., цариця Катерина скасувала той титул в Росії, бо він занадто нагадував давню незалежність) (І. част.).

4. …(отамани, осаули, полковники, сотники…) (I. част.).

5. треба взяти до уваги також правну й суспільну органівацію… (І. част.).

6. Треба б брати до уваги передовсім ті сторінки прилюдного і приватно-правного життя… (II. част.).

ІІ. Навпаки, в російському перекладі бульйону 6, а в документі нема таких висловів (винятки з російських речень подаю в українському перекладі, а слова, яких нема в документі, підкреслюю) :

1. Для тієї мети треба використати всі гноблені (фальшиво викривлені)

Росією традиції України… (Вступ).

2. …треба було б видати цілий ряд церковних декретів [відділення Церкви від Петербурзького Синоду, скасування молитов за царя, доручення молитов за цісаря, викреслення відносних (великоруських – московських) святих із календаря і т.ін.] (ІІІ. част.).

3. Як митрополит, я міг би це вчинити (видати потрібні церковні дек-рети, П.І.), так як, згідно з постановами східнього церковного права і з традиціями моїх попередників, я маю право, одобрене Римом, виконувати архипастирську владу на всіх тих областях (ІІІ. част.).

ІІІ. Є ще дві різниці в висловах, які трохи змінюють конотацію змісту (вжиті інші слова підкреслено курсивою):

1. В документі написано: « Йому (гетьманові) треба б дати для допомоги людину, ознайомлену з історією України», а в перекладі брульйону сказано: « ознайомлену з історією козацтва » (І. част.).

2. В документі написано: « Така мілітарна організація… підтримувала б… український рух », а в перекладі брульйону сказано: « рух серед українців ».

Крім того, є ще в двох, зглядно трьох місцях переставлення речень (в третьому місці є ще й мала різниця в стилізації), одначе це не зміняє самого змісту.

Джерело

Last Updated on 06.07.2024 by iskova