В. Зеленський: Україна буде асоціюватися з чесним судом так само, як зараз асоціюється зі сміливістю. Крок за кроком ми до цього прийдемо.

В. Зеленський :

“Україна буде асоціюватися з чесним судом так само, як зараз асоціюється зі сміливістю. Крок за кроком ми до цього прийдемо”.

з онлайн-виступу Президента Володимира Зеленського на Конференції з питань відновлення України, яка відбувається в Лондоні оприлюднено на офіційному інтернет- представництві Президента України, 21 червня 2023 г.)

 

ЛЮСТРАЦІЯ

На моє особисте тверде переконання, шановний пане Президенте, Україна буде асоціюватися з чесним судом лише після повної люстрації  усього скомпроменованого  корумпованого діючого судівського корпусу.

Іншого шляху не існує.

Квашені огірки ніколи не стануть свіжими, скільки їх не перекладай із однієї банки в іншу, навіть імпортовану.

 

 

РУХАНКА ПО-УКРАЇНСЬКИ

Процес, так званої , реформи судової системи  (що не має ні початку, ні кінця) усе більше нагадує Прохіндіаду (“рух” (зауважу, броунівський рух) є, прогресу немає). 

 

Якщо, наприклад, як показує практика,  на кону:

Земельна ділянка, площею 0,2582 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968417, зареєстрований за № 010995001773 від 14.10.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0052 , цільове призначення 02.01;

Земельна ділянка, площею 0,0372 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968416, зареєстрований за № 010995001774 від 14.10.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0051, цільове призначення 02.01;

Земельна ділянка, площею 0,5666 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЖ № 663998, зареєстрований за № 010991601395 від 16.07.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0050, цільове призначення 1.8;

Земельна ділянка, площею 0,2954 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЖ № 663997, зареєстрований за №010991601396 від 16.07.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0049, цільове призначення 1.2;

Земельна ділянка, площею 0,1245 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968319,  зареєстрований за № 010995001055 від 17.09.2009 р. 3223188000:01:005:0037, цільове призначення 1.8;

Земельна ділянка, площею 0,8620 га,яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району , Державного Акту серії ЯЖ № 686165, зареєстрований за № 010991600138 від 26.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0048 , цільове призначення 1.2,

Земельна ділянка, площею 0,3014 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЛ № 634005, зареєстрований за № 322310011000395       від 04.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0060 , цільове призначення 02.01;

Земельна ділянка, площею 0,2214 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЛ № 634006, зареєстрований за № 322310011000396     від 04.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0061 цільове призначення 02.01;

Земельна ділянка, площею 0,1922 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району , Державного Акту серії ЯЛ № 426140, зареєстрований за № 011098600983 від 18.10.2010 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0059 , цільове призначення 01.03;

Земельна ділянка, площею 0,5228 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0057 , цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0.0106 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0053 , цільове призначення 1.2;

Земельна ділянка, площею 0.0995 га, кадастровий номер 3223155400:05:034:0069 , цільове призначення 1.13;

Парко місце НОМЕР_2 , розташовані за адресою, АДРЕСА_4 .

служителі феміди готові йти на все (див. нижче)

ПРЕАМБУЛА
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа,-
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця..( байка “Щука”, Л. Глібов)

На той раз суддями були (судді Київського апеляційного суду)

А.М. Стрижеус

Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна

                                                     

 В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Вказані Судді Київського апеляційного суду ( постанови яких в подальшому були скасовані  ВС ), не несуть ніякої відповідальності за прийняті завідомо неправомірні некваліфіковані рішення .

Безвідповідальність суддів- це норма, така собі українська “ТРАДИЦІЯ“, “ПРАКТИКА“, унормована законом.

 

Для тих, хто цікавиться подробицями , як впроваджуються та забезпечуються верховенство права, європейські принципи та стандарти в галузі прав людини в Україні, конкретний приклад,

Дані із ЄДРСР

Категорія справи №

755/7730/16-ц

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.08.2020. Оприлюднено: 26.08.2020.
Дата набрання законної сили: 19.08.2020
Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

 

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

19 серпня 2020  року                                                                      м. Київ

                                                                                              Справа №755/7730/16-ц

Резолютивна частина постанови оголошена 19 серпня 2020 року

Повний текст постанови складено 21 серпня 2020 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

                                   судді-доповідача   Стрижеуса А.М.,

                                   суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

                                   секретаря: Довгополої А.В.

 

 

учасники справи:            позивач          ОСОБА_1

                                               відповідач     ОСОБА_2

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 , подану адвокатом Навродським Олександром Володимировичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області, постановлену у складі судді Зінченко О.М. 13 грудня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів, –

Справа №755/7730/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/824/6114/2020 Головуючий у суді першої інстанції:Зінченко О.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И В:

            У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про тлумачення заповіту та стягнення коштів.

            Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21 червня 2010 року та 22 листопада 2010 року укладено попередні договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5228 га на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області та квартири АДРЕСА_1 . На виконання цих правочинів ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 , відповідно, 2 057 094,00 грн., що було еквівалентно 260 000,00 доларів США, та 555 639,00 грн., що було еквівалентно 70 000,00 доларів США. Також  ОСОБА_1 за договором позики від 23 липня 2011 року передав ОСОБА_4 558 117,00 грн., що було еквівалентно 70 000,00 доларів США.

            За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за вказаною адресоюОСОБА_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови від прийняття спадщини, або вона буде усунена від права на спадкування, заповів це майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя зобов`язання перед ОСОБА_1 за вказаними правочинами не виконав.

            Позивач у визначений законом строк подав до нотаріуса заяви-претензії з проханням повідомити спадкоємців боржника про його вимоги як кредитора. Листом від 05 січня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. повідомила ОСОБА_1 , що спадкоємці повідомлені про заявлені ним вимоги.

            ОСОБА_4 за життя належали та увійшли до спадщини: земельні ділянки площами 0,2582 га, 0,0372 га, 0,5666 га, 0,2954 га, 0,1245 га, 0,8620 га, 0,3014 га, 0,2214 га, 0,1922 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області, земельні ділянки площами 0,5228 га, 0,0106 га, 0,0995 га, автомобіль Аudi А4, квартира НОМЕР_5 та машино-місце НОМЕР_2 на АДРЕСА_4 .

            ОСОБА_3 прийняла спадщину в межах майна, визначеного у заповіті. Решту майна прийняла ОСОБА_2 , оскільки більше ніхто його не прийняв, а вона на момент відкриття спадщини була неповнолітньою, отже вважається такою, що прийняла спадщину. Вказував, що заповіт містить неточності та суперечності при вираженні волі спадкодавця, тому його необхідно витлумачити на підставі статті 1256 ЦК України.

            На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: здійснити тлумачення заповіту від 10 жовтня 2011 року, складеного ОСОБА_4 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 400 000,00 доларів США, що еквівалентно 10 876 000,00 грн., за рахунок спадкового майна.

            Справа розглядалася судами неодноразово.

            Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

            Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

            Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про тлумачення заповіту залишено без змін.

            Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

            Під час повторного розгляду справи, оскаржуваним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів відмовлено.

            Не погоджуючись із рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року, представник ОСОБА_1 – Навродський О. В. оскаржив його в апеляційному порядку, та посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 430 000,00 доларів США, що еквівалентно 10 876 000,00 грн.за рахунок спадкового майна.

            Апеляційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, суддею не було виконано всі необхідні вимоги цивільного судочинства. В оскаржуваному рішенні містяться протиріччя між нормами права та наявними доказами по справі щодо кола спадкоємців, належного спадкового майна заповідача, вартості спадкового майна та інших вимог. Судове рішення є незрозумілим, оскільки належним чином не мотивовано позицію суду. Судом першої інстанції не виконано вимоги Верховного Суду.

            В судовому засіданні представник позивача адвокат Навродський О.В. підтримав доводи апеляційної скарги.

            Відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явилися.

Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.

            Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права.

За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 .

            Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

            Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає  задоволенню.

            Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 , яка є спадкоємицею ОСОБА_4 , прийняла спадщину, а тому має відповідати перед позивачем за борговими зобов?язаннями спадкодавця.

            Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

            У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

            Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

            Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

            Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

            Судом встановлено, що 21 червня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися до 21 червня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області (с. Трипілля), площею 0,5228 га, у межах згідно з планом та надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. За вказаним договором ОСОБА_1 в рахунок платежів за основним договором сплатив ОСОБА_4 2 057 094 грн., що еквівалентно 260 000 дол. США (т.1 а.с.6,).

            Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 22 листопада 2010 року був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися до 22 травня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , площею 94,4 кв. м. До підписання попереднього договору на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 у рахунок платежів за основним договором 555 639 грн, що еквівалентно 70 000 дол. США (т.1 а.с.10).

            Вказані попередні договори посвідчено нотаріусом.

            Відповідно до договору позики від 23 липня 2011 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 558 117 грн., що на момент укладення цього договору є еквівалентом 70 000 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути кошти до 31 серпня 2011 року зі сплатою 2,5 % на місяць (т.1 а.с.8).

            10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за вказаною адресою заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови неї від прийняття спадщини, або вона буде усунена від права на спадкування, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О. О., зареєстрований у реєстрі за № 3347 (т.1 а.с.9).

            ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

            ОСОБА_1 направив приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Берестовій І. О. заяви від 17 листопада 2011 року та 05 грудня 2011 року, в яких він просить повідомити спадкоємців ОСОБА_4 про вимогу повернути йому борг, завірені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петченком Ю. А., зареєстровані в реєстрі за № 1215, № 1273.

            Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Берестової І. О. від 05 січня 2012 року спадкоємцям ОСОБА_4 станом на 05 січня 2012 року свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

            Встановлено, що 31 липня 2014 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

            Відповідно до листа Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» від 15 квітня 2015 року за ОСОБА_4 на праві власності зареєстровано: машино-місце НОМЕР_2 на АДРЕСА_4 згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 лютого 2011 року, виданим на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року №8/50, та квартира НОМЕР_5 в цьому ж будинку згідно зі свідоцтвом про право власності від 10 грудня 2010 року, виданого на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50.

            Згідно з листом Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області за ОСОБА_4 обліковуються наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: державний акт серії ЯД № 968417 на земельну ділянку площею 0,2582 га; державний акт серії ЯД № 968416 на земельну ділянку площею 0,0372 га; державний акт серії ЯЖ № 663998 на земельну ділянку площею 0,5666 га; державний акт серії ЯЖ № 663997 на земельну ділянку площею 0,2954 га; державний акт серії ЯД № 968319 на земельну ділянку площею 0,1245 га; державний акт серії ЯЖ № 686165 на земельну ділянку площею 0,8620 га; державний акт серії ЯЛ № 634005 на земельну ділянку площею 0,3014 га; державний акт серії ЯЛ № 634006 на земельну ділянку площею 0,2214 га; державний акт серії ЯЛ № 426140 на земельну ділянку площею 0,1922 га. Вказані земельні ділянки розташовані на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області.

            Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 квітня 2016 року та від 20 травня 2016 року ОСОБА_4 є власником: квартири НОМЕР_5 на АДРЕСА_4 та машино-місця НОМЕР_2 у цьому будинку; земельної ділянки площею 0,1683 га на АДРЕСА_7 ; земельної ділянки площею 0,084 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області.

Згідно з листом Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, який надійшов на адресу суду 05 грудня 2016 року, у власності ОСОБА_4 наявні наступні земельні ділянки на території Обухівського району Київської області: площею 0,0995 га, площею 0,0372 га, площею 0,2582 га, площею 0,0106 га, площею 0,1683 га, площею 0,0840 га, площею 0,1922 га, площею 0,3015 га, площею 0,2215 га, площею 0,1245 га, площею 0,5666 га, площею 0,8620 га, площею 0,2954 га, площею 0,5228 га.

            Відповідно до листа Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України автомобіль Audi А4 станом на 30 жовтня 2011 року був зареєстрований на праві власності на ОСОБА_4 , однак 26 вересня 2013 року був перереєстрований на нового власника.

            Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, беручи до уваги мотиви, викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

            Порядок прийняття спадщини визначений Главою 87 ЦК України.

            Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 12181231 ЦК України).

            Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

            Згідно з частиною першою статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

            Відповідно до частини першої статті 1242 ЦК України заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов`язаної, так і не пов`язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

            Частиною другою статті 1236 ЦК України визначено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

            Як встановлено вище, ОСОБА_4 заповів належні йому квартиру НОМЕР_6 та машино-місце НОМЕР_1 на АДРЕСА_5 ОСОБА_3 , а у випадку її смерті чи інших обставин, що унеможливлюють прийняття спадщини, заповів це майно ОСОБА_2 .

            Встановлено, що ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом, зокрема квартиру НОМЕР_5 та машино-місце НОМЕР_2 на АДРЕСА_4 та задовольнила вимоги кредитора спадкодавця в межах вартості всього цього майна.

            Так, кредиторами ОСОБА_4 були Публічне акціонерне товариство «Апекс-Банк» (далі – ПАТ «Апекс-Банк»), ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

            Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року задоволено позов ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О., ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставлене майно.

            Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року в справі № 755/9148/14-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року задоволено грошові вимоги кредитора ОСОБА_7 за рахунок майна, яке залишено у спадок спадкоємцю за заповітом, а тому за відсутності іншого майна ОСОБА_3 не несе відповідальність за зобов`язаннями перед іншими кредиторами.

            Крім того, під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_8 до Обслуговуючого кооперативу «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради і свідоцтва про право власності, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду пояснила, що прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

            Як убачається з пояснень ОСОБА_3 , вона спадщину за законом не приймала.

            З цих підстав ОСОБА_1 відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів з ОСОБА_3 , тому він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , оскільки остання на час прийняття спадщини, на думку позивача, була неповнолітньою спадкоємицею за законом.

            У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

            Зібраними у справі доказами підтверджено наявність у спадкодавця іншого майна, яке не охоплене заповітом, а саме: Земельна ділянка, площею 0,2582 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968417, зареєстрований за № 010995001773 від 14.10.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0052 , цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,0372 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968416, зареєстрований за № 010995001774 від 14.10.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0051, цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,5666 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЖ № 663998, зареєстрований за № 010991601395 від 16.07.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0050, цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0,2954 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЖ № 663997, зареєстрований за №010991601396 від 16.07.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0049, цільове призначення 1.2; Земельна ділянка, площею 0,1245 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968319,  зареєстрований за № 010995001055 від 17.09.2009 р. 3223188000:01:005:0037, цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0,8620 га,яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району , Державного Акту серії ЯЖ № 686165, зареєстрований за № 010991600138 від 26.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0048 , цільове призначення 1.2, Земельна ділянка, площею 0,3014 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЛ № 634005, зареєстрований за № 322310011000395       від 04.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0060 , цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,2214 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЛ № 634006, зареєстрований за № 322310011000396     від 04.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0061 цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,1922 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району , Державного Акту серії ЯЛ № 426140, зареєстрований за № 011098600983 від 18.10.2010 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0059 , цільове призначення 01.03; Земельна ділянка, площею 0,5228 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0057 , цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0.0106 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0053 , цільове призначення 1.2; Земельна ділянка, площею 0.0995 га, кадастровий номер 3223155400:05:034:0069 , цільове призначення 1.13; Парко місце НОМЕР_2 , розташовані за адресою, АДРЕСА_4 .

            Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою – четвертою статті 1273 цього Кодексу.

            Крім того, відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

            Встановлено, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була малолітньою особою, та відноситься до п`ятої черги спадкоємців за законом. Інших спадкоємців за законом не встановлено, що вбачається із спадкової справи.

            Випадки, передбачені частинами другою – четвертою статті 1273 ЦК України, за наявності яких, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, є такою, що не прийняла спадщину судом не встановлено, а відповідачем на підтвердження таких випадків, доказів не надано.

            Ураховуючи викладене, слід зробити висновок про те, що ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину в силу вимог закону.

            Разом з цим, у справі, яка переглядається, встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існували договірні правовідносини щодо позики та попередніх договорів купівлі-продажу.

            В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують повернення позики та укладення спірних договорів купівлі-продажу.

            Отже, ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 , а його права підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 12811282 ЦК України.

            Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця.

            Аналіз норм статей 12161218121912311268126912961297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно (право володіння, користування).

            За змістом статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

            Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

            Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, отже зобов`язання за попередніми договорами купівлі-продажу та договором позики входять до складу спадщини.

            Відповідно до частин першої – третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, – у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

            Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

            При цьому, в силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов`язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.

            Слід зауважити, що за змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

            Відповідно до статі 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

            Встановлено, що основні договори купівлі-продажу у порушення визначених умов попередніми договорами від 21 червня 2010 року та від 22 листопада 2010 року станом на 29 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не укладалися.

            Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

            Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

            Приписи статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

            Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

            Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2016 року у справі № 6-176цс12 та Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц.

            За таких обставин слід дійти висновку про те, що грошові кошти в розмірі 2 057 094,00 грн. що еквівалентна 260000 доларів США по курсу Національного банку України станом на день передачі грошових коштів та 555 639,00 грн., що еквівалентна 70000 доларів США по курсу Національного банку України станом на день передачі грошових коштів, які були сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів від 21 червня 2010 року та від 22 листопада 2010 року відповідно, в рахунок платежів за основним договором, є авансом та є такими, що увійшли до обсягу відповідальності спадкоємця перед кредитором – підлягають стягненню в судовому порядку.

            Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

            Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

            Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

            Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

            За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

            Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки.

            Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.

            Ураховуючи те, що за життя ОСОБА_4 свої зобов?язання за договором позики від 23 липня 2011 року на суму 558 117,00 грн, що на дату укладення правочину еквівалентно 70 000,00 доларів США, не виконав, вказана сума згідно правил статті 1282 ЦК України підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

            Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

            Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

            Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

            У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

            Оскільки позивач передав ОСОБА_4 грошові кошти в загальній сумі у розмірі 3170850 грн., що еквівалентно 400000 доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошові зобов`язання ОСОБА_4 тривають, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 19 серпня 2020 року, еквівалентна 400000 доларів США, становить 10891880 грн.

            Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

            Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 7677 ЦПК України).

            Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

            Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

            Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року згідно правил статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів.

            В силу ст.ст.137141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, а саме судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви в сумі 6890 гривень, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги в сумі 10470 гривень, витрати за проведення незалежної оцінки майна в сумі 38380 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 90712 гривень

Керуючись ст.ст.268374376381382383384390 ЦПК України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

         Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Навродського Олександра Володимировича задовольнити частково.

            Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту.

            Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити частково.

            Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_10 )   в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 ( АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 10 891 880 (десять мільйонів вісімсот дев`яносто одну тисячу вісімсот вісімдесят) гривень за рахунокспадкового майна.

         Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_10 )   в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 ( АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви в сумі 6890 гривень, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги в сумі 10470 гривень, витрати за проведення незалежної оцінки майна в сумі 38380 гривень, витрати на правову допомогу в умі 90712 гривень, а всього 146072 гривні.

            Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач:                                         А.М. Стрижеус

Судді:                                                            Л.Д. Поливач

                                                                       О.І. Шкоріна

 

 

Категорія справи №

755/7730/16-ц

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.11.2020. Оприлюднено: 19.11.2020.
Дата набрання законної сили: 16.11.2020
Номер судового провадження: 61-13883ск20

Державний герб України

 

Ухвала

16 листопада 2020 року

м. Київ

 

справа № 755/7730/16-ц

провадження № 61-13883ск20

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя – доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у справі за позовом   ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1  подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у цивільній справі № 755/7730/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху  та встановлено строк для усунення недоліків.

У встановлений судом строк вимоги ухвали від 07 жовтня 2020 року виконані.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вважає те, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17, від 11 червня 2020 року у справі № 761/26618/15-ц,

від 18 березня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того заявник зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у розглядуваній справі (провадження № 61-2935св18).

Також заявник вважає, що наявні обов`язкові підстави для скасування оскарженого судового рішення передбачені пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України.

Наявні підстави для відкриття касаційного провадження.

ОСОБА_1 подано клопотання про зупинення виконання та дії постанови Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Клопотання мотивоване тим, що оскарженою постановою апеляційного суду з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 10 891 880 грн за рахунок спадкового майна, а також судові витрати в сумі 146 072 грн.

08 жовтня 2020 року приватними виконавцями ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 відкриті виконавчі провадження за виконавчим листом виданим у розглядуваній справі.

Згідно доданих до скарги документів ОСОБА_1 є студенткою 4-го курсу денної форми навчання Національного транспортного університету.

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

З урахуванням категорії справи та предмету спору, доводів, наведених відповідачем в обґрунтування клопотання, з метою забезпечення балансу прав та законних інтересів сторін, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинити виконання оскарженої постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Керуючись статтями 389394395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду

від 19 серпня 2020 року у справі № 755/7730/16-ц.

Витребувати із Обухівського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 755/7730/16-ц.

Ухвалу надіслати особі, яка подала касаційну скаргу, а також учасникам справи із копіями касаційної скарги та доданих до неї документів.

Зупинити виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 755/7730/16-ц до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Роз`яснити учасникам справи право подати до суду касаційної інстанції з додержанням вимог статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу у строк до 11грудня 2020 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                              В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

 

Категорія справи №

755/7730/16-ц

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.11.2020. Оприлюднено: 19.11.2020.
Дата набрання законної сили: 16.11.2020
Номер судового провадження: 61-13883ск20

Державний герб України

 

Ухвала

16 листопада 2020 року

м. Київ

 

справа № 755/7730/16-ц

провадження № 61-13883ск20

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя – доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у справі за позовом   ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1  подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у цивільній справі № 755/7730/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху  та встановлено строк для усунення недоліків.

У встановлений судом строк вимоги ухвали від 07 жовтня 2020 року виконані.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вважає те, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17, від 11 червня 2020 року у справі № 761/26618/15-ц,

від 18 березня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того заявник зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у розглядуваній справі (провадження № 61-2935св18).

Також заявник вважає, що наявні обов`язкові підстави для скасування оскарженого судового рішення передбачені пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України.

Наявні підстави для відкриття касаційного провадження.

ОСОБА_1 подано клопотання про зупинення виконання та дії постанови Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Клопотання мотивоване тим, що оскарженою постановою апеляційного суду з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 10 891 880 грн за рахунок спадкового майна, а також судові витрати в сумі 146 072 грн.

08 жовтня 2020 року приватними виконавцями ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 відкриті виконавчі провадження за виконавчим листом виданим у розглядуваній справі.

Згідно доданих до скарги документів ОСОБА_1 є студенткою 4-го курсу денної форми навчання Національного транспортного університету.

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

З урахуванням категорії справи та предмету спору, доводів, наведених відповідачем в обґрунтування клопотання, з метою забезпечення балансу прав та законних інтересів сторін, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинити виконання оскарженої постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Керуючись статтями 389394395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду

від 19 серпня 2020 року у справі № 755/7730/16-ц.

Витребувати із Обухівського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 755/7730/16-ц.

Ухвалу надіслати особі, яка подала касаційну скаргу, а також учасникам справи із копіями касаційної скарги та доданих до неї документів.

Зупинити виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 755/7730/16-ц до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Роз`яснити учасникам справи право подати до суду касаційної інстанції з додержанням вимог статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу у строк до 11грудня 2020 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                              В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

ЧАСТИНА ДРУГА .СПРАВА ТА Ж САМА

Категорія справи №

755/7730/16-ц

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.04.2021. Оприлюднено: 26.04.2021.
Дата набрання законної сили: 19.04.2021
Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

справа № 755/7730/16-ц                                       головуючий у суді І інстанції Зінченко О.М.

провадження № 22-ц/824/5872/2021      суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

 

       ПОСТАНОВА      

      ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

 

19 квітня 2021 року                                                                                                   м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В.,   суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,

з участю секретаря Мариненко Я.С.,   розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Навродським Олександром Володимировичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від  13 грудня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року  ОСОБА_1  звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про тлумачення заповіту та стягнення коштів. Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21 червня 2010 року та 22 листопада 2010 року були укладені попередні договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 5228 га на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області та квартири АДРЕСА_1 . На виконання цих правочинів ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 , відповідно, 2 057 094 грн., що було еквівалентно 260 000 доларів США, та 555 639 грн., що було еквівалентно 70 000 доларів США. Також ОСОБА_1 за договором позики від 23 липня 2011 року передав ОСОБА_4 558 117 грн., що було еквівалентно

70 000 доларів США. За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за вказаною адресою ОСОБА_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови від прийняття спадщини, або якщо вона буде усунена від права на спадкування, заповів це майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та за життя зобов`язання перед  ОСОБА_1 за вказаними правочинами не виконав. Позивач у визначений законом строк подав нотаріусу заяви-претензії із проханням повідомити спадкоємців боржника про його вимоги як кредитора. Листом від 05 січня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І.О. повідомила ОСОБА_1 , що спадкоємці повідомлені про заявлені ним вимоги. ОСОБА_4 за життя належали та увійшли до складу спадщини: земельні ділянки площами 0,2582 га, 0,0372 га, 0,5666 га, 0,2954 га, 0,1245 га, 0,8620 га, 0,3014 га, 0,2214 га, 0,1922 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області, земельні ділянки площами 0,5228 га, 0,0106 га, 0,0995 га, автомобіль Аudi А4, квартира АДРЕСА_3 та машино-місце № НОМЕР_2 по АДРЕСА_4 . ОСОБА_3 прийняла спадщину в межах майна, визначеного у заповіті. Решту майна прийняла ОСОБА_2 , яка на момент відкриття спадщини була неповнолітньою, а отже вважається такою, що прийняла спадщину. Вказував, що заповіт містить неточності та суперечності при вираженні волі спадкодавця, тому його необхідно витлумачити на підставі статті 1256 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

З урахуванням поданих уточнень, ОСОБА_1 просив суд:         здійснити тлумачення заповіту від 10 жовтня 2011 року, складеного ОСОБА_4 ; стягнути з ОСОБА_2 400 000 доларів США, що еквівалентно 10 876 000 грн., за рахунок спадкового майна.

Справа розглядалась судами неодноразово. Так, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року залишено без змін.Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про тлумачення заповіту залишено без змін, а в частині вирішення позовних вимог про стягнення коштів скасовано та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області, у складі судді Зінченко О. М., від 13 грудня 2019 року в задоволенні позову  ОСОБА_1  відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 , через представника Навродського О. В. , подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, яким стягнути з ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 430 000,00 доларів США, що еквівалентно 10 876 000,00 грн. за рахунок спадкового майна.Свої вимоги обґрунтував тим, що в оскаржуваному рішенні містяться протиріччя між нормами права та наявними доказами по справі щодо кола спадкоємців, належного спадкового майна заповідача, вартості спадкового майна та інших вимог. Судове рішення є незрозумілим, оскільки належним чином не мотивовано позицію суду. Судом першої інстанції не виконано вимоги Верховного Суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Навродського О. В. задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 10 891 880 грн. за рахунок спадкового майна, судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 6 890 грн., за подачу апеляційної скарги – 10 470 грн., витрати за проведення незалежної оцінки майна – 38 380 грн. та витрати на правову допомогу – 90 712 грн.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року скасовано з підстав неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні  представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення учасників справи, що з`явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено тих обставин, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , а тому має відповідати за борговими зобов`язаннями спадкодавця.

Оцінюючи вказані висновки суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Так, судом встановлено, що 21 червня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися

до 21 червня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області (с. Трипілля), площею 0, 5228 га, у межах згідно з планом та надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. За вказаним договором ОСОБА_1 з метою забезпечення його виконання сплатив ОСОБА_4 2 057 094 грн., що еквівалентно 260 000 доларів США.

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 22 листопада 2010 року був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися до 22 травня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , площею 94, 4 кв. м. До підписання попереднього договору на виконання умов цього правочину ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 у рахунок платежів за основним договором 555 639 грн., що еквівалентно 70 000 доларів США.

Вказані попередні договори посвідчено нотаріусом.

Відповідно до договору позики від 23 липня 2011 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 558 117 грн., що на момент укладення цього договору є еквівалентом 70 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути кошти до 31 серпня 2011 року зі сплатою 2, 5 % на місяць.

Суд також встановив, що 10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за вказаною адресою заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови неї від прийняття спадщини, або усунення від права на спадкування, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О., зареєстрований у реєстрі за № 3347.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер.

ОСОБА_1 направив приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Берестовій І. О. заяви від 17 листопада 2011 року та 05 грудня 2011 року, завірені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петченком Ю. А., зареєстровані в реєстрі за № 1215, № 1273, в яких просить повідомити нотаріуса спадкоємців ОСОБА_4 про вимогу повернути борг.

Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Берестової І. О. станом на 05 січня 2012 року спадкоємцям ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

31 липня 2014 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Відповідно до листа комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» від 15 квітня 2015 року за  ОСОБА_4 на праві власності зареєстровано: машино-місце № НОМЕР_2 на АДРЕСА_4 згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 лютого 2011 року, виданим на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року №8/50, та квартира АДРЕСА_3 в цьому ж будинку згідно зі свідоцтвом про право власності від 10 грудня 2010 року, виданого на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50.

Згідно з листом Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області за ОСОБА_4 обліковуються наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: державний акт серії ЯД № 968417 на земельну ділянку площею 0,2582 га; державний акт серії ЯД № 968416 на земельну ділянку площею 0,0372 га; державний акт серії ЯЖ № 663998 на земельну ділянку площею 0,5666 га; державний акт серії ЯЖ № 663997 на земельну ділянку площею 0,2954 га; державний акт серії ЯД № 968319 на земельну ділянку площею 0,1245 га; державний акт серії ЯЖ № 686165 на земельну ділянку площею 0,8620 га; державний акт серії ЯЛ № 634005 на земельну ділянку площею 0,3014 га; державний акт серії ЯЛ № 634006 на земельну ділянку площею 0,2214 га; державний акт серії ЯЛ № 426140 на земельну ділянку площею 0,1922 га. Вказані земельні ділянки розташовані на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 квітня 2016 року та від 20 травня 2016 року ОСОБА_4 є власником: квартири АДРЕСА_5 та машино-місця № НОМЕР_2 у цьому будинку; земельної ділянки площею 0,1683 га на АДРЕСА_6 ; земельної ділянки площею 0,084 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області.

Згідно з листом Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, який надійшов на адресу суду 05 грудня 2016 року, у власності ОСОБА_4 наявні наступні земельні ділянки на території Обухівського району Київської області: площею 0,0995 га, площею 0,0372 га, площею 0,2582 га, площею 0,0106 га, площею 0,1683 га, площею 0,0840 га, площею 0,1922 га, площею 0,3015 га, площею 0,2215 га, площею 0,1245 га, площею 0,5666 га, площею 0,8620 га, площею 0,2954 га, площею 0,5228 га.

Відповідно до листа головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України автомобіль Audi А4 станом на 30 жовтня 2011 року був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 , однак 26 вересня 2013 року перереєстрований на нового власника.

Оцінюючи доводи викладені в апеляційній скарзі, беручи до уваги мотиви, зазначені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у даній справі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 12181231 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 1242 ЦК України заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов`язаної, так і не пов`язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Частиною другою статті 1236 ЦК України визначено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Судом встановлено, що  ОСОБА_4 заповів належні йому квартиру АДРЕСА_7 ОСОБА_3 , а у випадку її смерті чи інших обставин, що унеможливлюють прийняття спадщини, заповів це майно ОСОБА_2 ..

ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом, зокрема квартиру АДРЕСА_3 та машино-місце № НОМЕР_2 на АДРЕСА_4 та задовольнила вимоги кредитора спадкодавця в межах вартості всього цього майна.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року задоволено позов ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О., ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставлене майно.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року в справі № 755/9148/14-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року задоволено грошові вимоги кредитора ОСОБА_7 за рахунок майна, яке залишено у спадок спадкоємцю за заповітом, а тому за відсутності іншого спадкового майна ОСОБА_3 не несе відповідальність за зобов`язаннями перед іншими кредиторами.

Під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_8 до Обслуговуючого кооперативу «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради і свідоцтва про право власності, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду пояснила, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 лише за заповітом.

Як вбачається з пояснень ОСОБА_3 , вона спадщину за законом не приймала і такі обставини судом не встановлені, а сторонами не доведені.

З даних підстав ОСОБА_1 відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів з ОСОБА_3 , тому він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , оскільки саме вона на час прийняття спадщини, на думку позивача, була неповнолітньою спадкоємицею за законом.

Враховуючи всі встановлені обставини справи колегія суддів бере до уваги наступне.

У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено наявність у спадкодавця іншого майна, яке не охоплене заповітом, а саме: земельна ділянка, площею 0,2582 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968417, зареєстрований за № 010995001773 від 14.10.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0052 , цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,0372 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968416, зареєстрований за № 010995001774 від 14.10.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0051, цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,5666 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЖ № 663998, зареєстрований за № 010991601395 від 16.07.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0050, цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0,2954 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЖ № 663997, зареєстрований за №010991601396 від 16.07.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0049, цільове призначення 1.2; Земельна ділянка, площею 0,1245 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968319, зареєстрований за № 010995001055 від 17.09.2009 р. 3223188000:01:005:0037, цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0,8620 га,яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району , Державного Акту серії ЯЖ № 686165, зареєстрований за № 010991600138 від 26.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0048, цільове призначення 1.2, Земельна ділянка, площею 0,3014 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЛ № 634005, зареєстрований за № 322310011000395   від 04.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0060, цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,2214 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЛ № 634006, зареєстрований за № 322310011000396     від 04.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0061 цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,1922 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району , Державного Акту серії ЯЛ № 426140, зареєстрований за № 011098600983 від 18.10.2010 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0059, цільове призначення 01.03; Земельна ділянка, площею 0,5228 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0057, цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0.0106 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0053, цільове призначення 1.2; Земельна ділянка, площею 0.0995 га, кадастровий номер 3223155400:05:034:0069, цільове призначення 1.13; Парко місце № НОМЕР_2 , розташовані за адресою, АДРЕСА_4 .

Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою – четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця. Згідно частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була малолітньою особою, яка відноситься до п`ятої черги спадкоємців за законом. Інших спадкоємців за законом після смерті спадкодавця не встановлено, що вбачається із спадкової справи.

Крім того, підстави, передбачені частинами другою – четвертою статті 1273 ЦК України, за наявності яких, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, є такою, що не прийняла спадщину апеляційним судом не встановлено, а відповідачем на підтвердження таких доводів та заперечень, доказів не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину після померлого ОСОБА_4 в силу вимог закону.

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існували договірні правовідносини щодо позики та попередніх договорів купівлі-продажу і в матеріалах справи відсутні будь які докази, що підтверджують повернення позики та укладення спірних договорів купівлі-продажу, а отже, ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 , і його права підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 12811282 ЦК України.

Проаналізувавши положення статей 12161218121912311268126912961297 ЦК України колегія суддів дійшла висновку про те, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно (право володіння, користування).

Згідно статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, а отже зобов`язання за попередніми договорами купівлі-продажу та договором позики входять до складу спадщини.

Відповідно до частин першої – третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, – у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

При цьому, в силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов`язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.

За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статі 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що основні договори купівлі-продажу у порушення визначених умов попередніми договорами від 21 червня 2010 року та від 22 листопада 2010 року станом на 29 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не укладалися.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Приписи статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2016 року у справі № 6-176цс12 та Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц.

Враховуючи вказані вимоги закону та встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів вважає, що грошові кошти в розмірі 2 057 094,00 грн. що еквівалентна 260000 доларів США по курсу Національного банку України станом на день передачі грошових коштів та 555 639,00 грн., що еквівалентна 70000 доларів США по курсу Національного банку України станом на день передачі грошових коштів, які були сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів від 21 червня 2010 року та від 22 листопада 2010 року відповідно, в рахунок платежів за основним договором, є авансом та є такими, що увійшли до обсягу відповідальності спадкоємця перед кредитором, а отже, підлягають стягненню в судовому порядку.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

А відтак, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, якого дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

За правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що за життя ОСОБА_4 свої зобов?язання за договором позики від 23 липня 2011 року на суму 558 117,00 грн., що на дату укладення правочину еквівалентно 70 000,00 доларів США, не виконав, вказана сума згідно правил статті 1282 ЦК України підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1   в межах вартості спадкового майна.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи, що позивач передав ОСОБА_4 грошові кошти в загальній сумі у розмірі 3 170 850 грн., що еквівалентно 400 000 доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, так як грошові зобов`язання ОСОБА_4 тривають, офіційний курс гривні до долара США змінився і становить станом на день ухвалення судового рішення – 19 квітня 2021 року 27,9783 грн. за один долар США, сума боргу  еквівалентна 400 000 доларів США, становить 11 191 320 грн., який підлягає стягненню з відповідача за рахунок і в межах спадкового майна.

Ухвалюючи рішення апеляційний суд, крім іншого звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково було скасовано постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року  лише у зв`язку з порушення судом апеляційної інстанції, під час попереднього апеляційного розгляду, норм процесуального права, а саме проведення судового розгляду  за відсутності даних про належне повідомлення  відповідача.

Будь-яких інших порушень норм процесуального чи матеріального права судом касаційної інстанції встановлено не було.

А відтак, при апеляційному розгляді колегією суддів враховано вказівки суду касаційної інстанції, визначені у даній справі.

У відповідності до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції  не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм процесуального та матеріального  права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, за наведених вище висновків.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, що вимагає розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, за необхідне перерозподілити судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

 

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову – на відповідача;

2) у разі відмови в позові – на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що основні позовні вимоги задоволено, виходячи із принципу співмірності та пропорційності, колегія суддів вважає, що  з  відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, а саме: судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви в сумі 6 890 гривень, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги в сумі 10 470 гривень, витрати за проведення незалежної оцінки майна в сумі 38 380 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 90 712 гривень, а всього – 146 072 гривні.

Керуючись ст.ст. 374376381382383384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Навродським Олександром Володимировичем задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 11 191 320 (одинадцять мільйонів сто дев`яносто одна тисяча триста двадцять) гривень за рахунок і в межах вартості спадкового майна.

Стягнути з  ОСОБА_2 ,  в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви в сумі 6 890 гривень, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги в сумі 10 470 гривень, витрати за проведення незалежної оцінки майна в сумі 38 380 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 90 712 гривень, а всього –  146 072 (сто сорок шість тисяч сімдесят дві) гривні.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий:                                                                                                Р.В. Березовенко

Судді:                                                                                                            О.Ф. Лапчевська             В.А. Нежура

 

 

Категорія справи №

755/7730/16-ц

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.10.2022. Оприлюднено: 18.10.2022.
Дата набрання законної сили: 05.10.2022
Номер судового провадження: 61-8267ск21

Державний герб України

 

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 755/7730/16

провадження № 61-8267св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач –  ОСОБА_1 , відповідач – ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 ,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В. Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21 червня 2010 року й 22 листопада 2010 року укладено попередні договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5228 га на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області та квартири АДРЕСА_1 . На виконання цих правочинів ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 , відповідно, 2 057 094 грн, що було еквівалентно 260 000 дол. США, та 555 639 грн, що було еквівалентно

70 000 дол. США. Також ОСОБА_1 за договором позики від 23 липня 2011 року передав ОСОБА_4 558 117 грн, що було еквівалентно

70 000 дол. США.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за вказаною адресою ОСОБА_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови нею від прийняття спадщини, або вона буде усунена від права на спадкування, заповів це майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Зобов`язання перед ОСОБА_1 за вказаними правочинами залишилось не виконаним.

Позивач у визначений законом строк подав до нотаріуса заяви-претензії з проханням повідомити спадкоємців боржника про його вимоги як кредитора. Листом від 05 січня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. (далі – приватний нотаріус Київського МНО) повідомила ОСОБА_1 , що спадкоємці повідомлені про заявлені ним вимоги.

ОСОБА_1 зазначав, що окрім квартири АДРЕСА_2 та машино-місця № НОМЕР_1 за вказаною адресою ОСОБА_4 на праві власності належало й інше нерухоме майно, яке увійшло до складу спадщини, а саме: земельні ділянки площами 0,2582 га, 0,0372 га, 0,5666 га, 0,2954 га, 0,1245 га, 0,8620 га,

0,3014 га, 0,2214 га, 0,1922 га, 0,5228 га, 0,0106 га, 0,0995 га, розташовані на території Обухівського району Київської області, автомобіль марки Аudi А4, квартира АДРЕСА_3 та машино-місце № НОМЕР_2 за вказаною адресою.

ОСОБА_3 прийняла спадщину в межах майна, визначеного у заповіті. Решту майна прийняла ОСОБА_2 , оскільки більше ніхто його не прийняв, а вона на момент відкриття спадщини була неповнолітньою, отже вважається такою, що прийняла спадщину. Вказував, що заповіт містить неточності та суперечності при вираженні волі спадкодавця, тому його необхідно витлумачити на підставі статті 1256 Цивільного кодексу України

(далі – ЦК України).

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

– здійснити тлумачення заповіту від 10 жовтня 2011 року, складеного ОСОБА_4 ;

– стягнути з ОСОБА_2 на його користь 400 000 дол. США, що еквівалентно 10 876 000 грн, за рахунок спадкового майна.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року (у складі судді Потабенко Л. В.) у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що текст заповіту не містить суперечностей або неточностей, складений зі слів заповідача.

При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту. Вимога про тлумачення заповіту заявлена не сторонами правочину, чи їх правонаступниками. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя належало рухоме чи нерухоме майно, право на нього, також вартість спадкового майна не встановлена.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року

(у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М., Мережко М. В.) рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня

2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора

у межах вартості майна, одержаного у спадщину, проте позивачем не доведено наявності спадкового майна та його вартість. Нових доказів або обставин, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, скаржник не вказав.

Не погодившись з рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року та ухвалою Апеляційного суду Київської області

від 17 липня 2017 року, ОСОБА_1 оскаржив їх в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року (у складі колегії суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня

2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про тлумачення заповіту залишено без змін.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня

2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог щодо тлумачення заповіту, оскільки текст заповіту не містить ані суперечностей, ані неточностей, складений зі слів заповідача. При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту.

Разом з тим, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення коштів, суд касаційної інстанції, зазначив, що відповідно до листів Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації», Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області, Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України та інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстроване нерухоме та рухоме майно, у зв`язку з чим  суди дійшли помилкового висновку, що позивач не довів на підставі належних та допустимих доказів наявність у спадкодавця за життя рухомого чи нерухомого майна.

Крім того, суди попередніх інстанцій не встановили коло спадкоємців, які прийняли спадщину, хто звертався із заявою про прийняття спадщини тощо, не дослідили матеріали спадкової справи, отже не встановили всіх обставин, які входять до предмета доказування.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня

2019 року (у складі судді Зінченко О. М.) у задоволенні позову

ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Позивач не довів належними та допустимими доказами, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 та несе відповідальність за борговими зобов`язаннями спадкодавця.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката       Навродського О. В. задоволено частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня       2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 10 891 880 грн за рахунок спадкового майна.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом п`ятої черги, на час відкриття спадщини була малолітньою, тому на підставі частини четвертої статті 1268 та                статті 1273 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину. Інших спадкоємців за законом не встановлено. Також не встановлено, що       ОСОБА_2 не прийняла спадщину.

Отже, ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину в силу вимог закону.

Встановивши, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існували договірні правовідносини, які виникли з договорів позики та попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна, докази виконання ОСОБА_4 зобов`язань за цими правочинами в матеріалах справи відсутні, тому ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 , а права позивача підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 12811282 ЦК України.

Оскільки на підставі укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 попередніх договорів купівлі-продажу від 21 червня 2010 року та                   22 листопада 2010 року основні договори купівлі-продажу укладені не були, тому грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів, є авансом та увійшли до складу спадщини.

Ураховуючи те, що за життя ОСОБА_4 свої зобов`язання за договором позики від 23 липня 2011 року не виконав, тому на підставі статті 1282 ЦК України спадкоємець ОСОБА_5 зобов`язана задовольнити вимоги кредитора про стягнення заборгованості за цим правочином.

Не погодившись з постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року, ОСОБА_2 оскаржила її в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року (у складі колегії суддів: Шиповича В. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції 19 серпня 2020 року розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , належним чином не повідомленої про дату та час судового засідання, що вплинуло на можливість реалізувати права, надані їй законом.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 11 191 320 грн за рахунок і в межах вартості спадкового майна.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом від 10 жовтня 2011 року, зокрема квартиру АДРЕСА_2 та машино-місця            АДРЕСА_4 за вказаною адресою, й в межах вартості одержаного у спадщину майна було задоволено вимоги кредиторів спадкодавця Публічного акціонерного товариства «Апекс-Банк» (далі – ПАТ «Апекс-Банк»), ОСОБА_6 (рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року у справі № 1018/4524/12 за позовом          ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. та ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставне майно; рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року у справі № 2604/24484/12 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріально округу Берестова І. О., про стягнення боргу відповідно).

Під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_7 до     ОК «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, свідоцтва про право власності на квартиру, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду зазначила, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 лише за заповітом.

У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була малолітньою особою, яка відноситься до п`ятої черги спадкоємців за законом. Інших спадкоємців за законом після смерті спадкодавця не встановлено.

Таким чином, ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину після померлого ОСОБА_4 в силу вимог закону.

Встановивши, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існували договірні правовідносини, які виникли з договорів позики та попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна, докази виконання ОСОБА_4 зобов`язань за цими правочинами в матеріалах справи відсутні, тому ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 , а права позивача підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 12811282 ЦК України.

Оскільки на підставі укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 попередніх договорів купівлі-продажу від 21 червня 2010 року та                   22 листопада 2010 року основні договори купівлі-продажу укладені не були, тому грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів, є авансом та увійшли до складу спадщини.

Ураховуючи те, що за життя ОСОБА_4 свої зобов`язання за договором позики від 23 липня 2011 року не виконав, тому на підставі статті 1282 ЦК України спадкоємець ОСОБА_5 зобов`язана задовольнити вимоги кредитора про стягнення заборгованості за договором позики.

Оскільки позивач передав ОСОБА_4 грошові кошти в загальній сумі у розмірі 3 170 850 грн, що еквівалентно 400 000 дол. США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, так як грошові зобов`язання боржника тривають, офіційний курс гривні до долара США змінився і становить станом на день ухвалення судового рішення – 19 квітня 2021 року 27,9783 грн за один дол. США, сума боргу  еквівалентна 400 000 дол. США, становить 11 191 320 грн, яка підлягає стягненню з відповідача за рахунок і в межах спадкового майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У поданій у травні 2021 року до Верховного Суду касаційній скарзі

ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення, заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України – суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), від 11 лютого 2021 року у справі № 11-1219сап19, у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц (провадження             № 61-6924св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 539/2170/17 (провадження № 61-3006св18), від 20 лютого 2019 року у цій справі,              від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц (провадження                   № 61-25487св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 636/2726/16-ц (провадження 61-21364св18), від 25 березня 2020 року у справі                       № 305/235/17 (провадження № 61-11869св19), від 11 червня 2020 року у справі № 761/26618/15-ц (провадження № 61-9404св19), від 29 грудня      2020 року у справі № 909/1165/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у цій справі, який в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не перевірив дотримання позивачем строків пред?явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника, не з?ясував коло спадкоємців, які прийняли спадщину, не встановив обсяг спадкового майна та його вартість.

У порушення статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) апеляційний суд не виконав свій обов?язок розглянути та дослідити релевантні та важливі доводи            ОСОБА_2 , яка заперечуючи проти задоволення позову зазначала про безпідставність та необґрунтованість вимог ОСОБА_1 .

Крім того, апеляційний суд не надав оцінки доводам ОСОБА_2 про звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом зі спливом позовної давності, про застосування якої ОСОБА_2 подала заяву.

На час звернення позивача до суду із цим позовом відповідач ОСОБА_2 була неповнолітньою, разом з тим на час ухвалення оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції вона досягла повноліття й набула повної цивільної дієздатності, тому є повноправним учасником цивільного процесу та наділена всіма цивільними правами і обов?язками, передбаченими статтями 45 – 47 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Разом з тим, постановою апеляційного суду стягнуто грошові кошти з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , хоча      ОСОБА_3 не притягувалась до участі у справі як законний представник і не була уповноважена представляти інтереси ОСОБА_2 .

Апеляційний суд не встановив коло спадкоємців, які прийняли спадщину й на яких відповідно до статті 1282 ЦК України покладається обов?язок задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Не звернув увагу, що ОСОБА_2 не приймала спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не вступала в права спадкування, в права володіння, управління та користування майном, яке увійшло до складу спадщини, тому на неї не може покладатися надмірний тягар та обов?язок нести відповідальність за усіма боргами спадкодавця.

Апеляційний суд не встановив фактичну вартість спадкового майна та стягнув з ОСОБА_2 грошову суму, яка значно перевищує вартість такого майна.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною

і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

При цьому зазначив, що правовідносини, які виникли між кредитором і боржником, який помер, після смерті останнього трансформуються в зобов?язальні правовідносини, що виникли між кредитором і спадкоємцем боржника, та підлягають вирішенню в порядку статті 1282 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом п?ятої черги, яка на час відкриття спадщини була неповнолітньою та згідно зі статтею 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання і розгляд її касаційної скарги, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

з Обухівського районного суду Київської області.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 червня 2010 року між ОСОБА_4

та ОСОБА_1   укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися до 21 червня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області (село Трипілля), площею 0, 5228 га, у межах згідно з планом та надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. З метою забезпечення виконання цього договору ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 2 057 094 грн, що еквівалентно 260 000 дол. США (т. 1, а. с. 6,7).

22 листопада 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися

до 22 травня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , площею 94, 4 кв. м.

До підписання попереднього договору на виконання умов цього правочину ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 у рахунок платежів за основним договором 555 639 грн, що еквівалентно 70 000 дол. США (т. 1, а. с. 10).

Вказані попередні договори посвідчено нотаріусом.

Відповідно до договору позики від 23 липня 2011 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 558 117 грн, що на момент укладення цього договору є еквівалентом 70 000 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути кошти до 31 серпня 2011 року зі сплатою 2,5 % на місяць (т. 1, а. с. 8).

10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за цією ж адресою заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови нею від прийняття спадщини, або усунення від права на спадкування, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Топілко О. О., зареєстрований у реєстрі за № 3347 (т. 1, а. с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер (т. 1, а. с. 197, т. 3, а. с. 5).

11 листопада 2011 року до приватного нотаріуса Київського МНО    Берестової І. О. звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 10 жовтня 2011 року (т. 3, а. с. 4).

ОСОБА_1 направив приватному нотаріусу Київського МНО     Берестовій І. О. заяви від 17 листопада 2011 року та від 05 грудня 2011 року, завірені приватним нотаріусом Київського МНО Петченком Ю. А., зареєстровані в реєстрі за № 1215 та 1273 відповідно, в яких просив повідомити нотаріуса спадкоємців ОСОБА_4 про вимогу повернути борг (т. 1, а. с. 15; т. 3, а. с. 17, 23).

Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського МНО Берестової І. О. від 05 січня 2012 року станом на 05 січня 2012 року спадкоємцям           ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину не видавалось (т. 1, а. с. 11).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня    2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 1018/4524/12 за позовом ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського МНО Берестова І. О. та ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставне майно, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ФКЛ/17092010/1 від 17 вересня 2010 року у розмірі                     1 793 497,07 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 17 вересня 2010 року шляхом визнання права власності за      ПАТ «Апекс-Банк» на житловий будинок АДРЕСА_5 , та на земельну ділянку площею 0,0840 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0044, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області, на земельну ділянку площею 0, 1683 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0056, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 2604/24484/12 за позовом    ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського МНО Берестова І. О., про стягнення боргу, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 борг в сумі 1 214 000 грн та 1 214 грн судового збору.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року у справі № 755/9148/14-ц відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_7 до     ОК «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, свідоцтва про право власності на квартиру, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду зазначила, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 лише за заповітом.

Відповідно до листа Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» від 15 квітня 2015 року

за ОСОБА_4 на праві власності зареєстровано: машино-місце НОМЕР_3 на АДРЕСА_6 згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 лютого 2011 року, виданим на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50, та квартира АДРЕСА_7 в цьому ж будинку згідно зі свідоцтвом про право власності від 10 грудня 2010 року, виданого на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50.

Згідно з листом Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області за ОСОБА_4 обліковуються наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: державний акт серії ЯД № 968417 на земельну ділянку площею 0,2582 га; державний акт серії ЯД № 968416 на земельну ділянку площею 0,0372 га; державний акт серії ЯЖ № 663998 на земельну ділянку площею 0,5666 га; державний акт серії ЯЖ № 663997 на земельну ділянку площею 0,2954 га; державний акт серії ЯД № 968319 на земельну ділянку площею 0,1245 га; державний акт серії ЯЖ № 686165 на земельну ділянку площею 0,8620 га; державний акт серії ЯЛ № 634005 на земельну ділянку площею 0,3014 га; державний акт серії ЯЛ № 634006 на земельну ділянку площею 0,2214 га; державний акт серії ЯЛ № 426140 на земельну ділянку площею 0,1922 га. Вказані земельні ділянки розташовані на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 квітня 2016 року та від 20 травня 2016 року

ОСОБА_4 є власником: квартири АДРЕСА_3 та машино-місця № НОМЕР_2 у цьому будинку; земельної ділянки площею 0,1683 га на АДРЕСА_5 ; земельної ділянки площею 0,084 га у селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Згідно з листом Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, який надійшов на адресу суду 05 грудня 2016 року, у власності ОСОБА_4 наявні наступні земельні ділянки на території Обухівського району Київської області: площею 0,0995 га, площею 0,0372 га, площею 0,2582 га, площею 0,0106 га, площею 0,1683 га, площею 0,0840 га, площею 0,1922 га, площею 0,3015 га, площею 0,2215 га, площею 0,1245 га, площею 0,5666 га, площею 0,8620 га, площею 0,2954 га, площею 0,5228 га.

Відповідно до листа головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України автомобіль марки Audi А4 станом на 30 жовтня 2011 року був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 , однак 26 вересня

2013 року перереєстрований на нового власника (т. 1, а. с. 218).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із доведеності позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом п`ятої черги, на час відкриття спадщини була малолітньою, тому є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 в силу закону. Інших спадкоємців за законом після смерті спадкодавця не встановлено.        ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 за заповітом, за законом остання спадщину не приймала.

За життя ОСОБА_4 не виконав свої зобов`язання за договором позики    від 23 липня 2011 року.

Крім того, між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не було укладено договорів купівлі-продажу на підставі попередніх договорів. Грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів купівлі-продажу від 21 червня 2010 року та від 22 листопада 2010 року, є авансом, тому увійшли до складу спадщини.

Оскільки між ОСОБА_4 , який помер, та ОСОБА_1 існували правовідносини з договору позики та попередніх договорів купівлі-продажу, повернення позики та укладення договорів купівлі-продажу не встановлено, тому ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 та його права підлягають захисту у порядку, передбаченому статтями 12811282 ЦК України.

Натомість Верховний Суд не повністю погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частиною першою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).

У справі, яка переглядається, судами установлено, що згідно із заповітом    від 10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за цією ж адресою заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови нею від прийняття спадщини, або усунення від права на спадкування, заповів ОСОБА_2 ,        ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

11 листопада 2011 року до приватного нотаріуса Київського МНО   Берестової І. О. звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 10 жовтня 2011 року.

Статтею 1245 ЦК України передбачено, що частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. Також у п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування (статті 1261 – 1265 ЦК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що під час вирішення питання, хто є спадкоємцями за законом, необхідно враховувати такі юридичні факти, як: родинні відносини (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), перебування на утриманні спадкодавця.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку.

Судами установлено, що ОСОБА_3 є рідною сестрою ОСОБА_4 , тобто спадкоємцем за законом другої черги та одержала право на спадкування за законом майна спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що не охоплено заповітом, хоча в матеріалах справи відсутні докази підтвердження родинних відносин спадкоємця із спадкодавцем.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 604/24484/12 за позовом      ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріально округу Берестова І. О., про стягнення боргу, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 борг в сумі                1 214 000 грн та 1 214 грн судового збору.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня     2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 1018/4524/12 за позовом ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. та ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставлене майно, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ФКЛ/17092010/1 від 17 вересня 2010 року у розмірі 1 793 497,07 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 17 вересня 2010 року шляхом визнання права власності за ПАТ «Апекс-Банк» на житловий будинок АДРЕСА_5 , вартістю 1 329 428, 00 гривень, та на земельну ділянку площею 0,0840 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0044 вартістю 214 477,00 гривень, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області, на земельну ділянку площею 0, 1683 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0056, вартістю 420 750,00 гривень, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року у справі № 755/9148/14-ц відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про стягнення коштів, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі    № 604/24484/12 задоволено грошові вимоги кредитора ОСОБА_6 за рахунок майна, яке прийняла у спадщину ОСОБА_3 за заповітом. За відсутності іншого спадкового майна за заповітом ОСОБА_3 не несе відповідальність за зобов`язаннями спадкодавця перед іншими кредиторами.

Під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_7 до     ОК «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради та свідоцтва про право власності на квартиру, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду пояснила, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 лише за заповітом.

Виходячи із встановлених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що після смерті ОСОБА_4 його сестра ОСОБА_3 не прийняла спадщину за законом у встановленому законодавством порядку. Тому ОСОБА_2 одержала право спадкування за законом.

Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Згідно з матеріалами спадкової справи до майна померлого ОСОБА_4 ,      ІНФОРМАЦІЯ_5 та 05 грудня 2011 року ОСОБА_1 пред`явив вимоги до спадкоємців ОСОБА_4 шляхом звернення до нотаріуса із заявами, отже, строк пред`явлення вимог до спадкоємців на підставі     статті 1281 ЦК України дотримано, оскільки позичальник помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Разом з тим, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Заперечуючи проти позову в суді першої інстанції ОСОБА_3 , яка діяла як законний представник ОСОБА_2 , крім обґрунтування своїх заперечень, фактично подала заяву про застосування позовної давності у справі (т. 1,    а. с. 38, 39).

Крім того, ОСОБА_2 , досягши повноліття, подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (т. 2, а. с. 164 – 168).

При цьому зазначали, що ОСОБА_1 пред`явив вимоги до спадкоємців шляхом подання заяв до нотаріуса 17 листопада 2011 року та 05 грудня 2011 року, а до суду із цим позовом звернувся лише у травні 2016 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 257 ЦК України, у межах якого він міг звернутися до суду із такими вимогами.

У заяві, яка надійшла до апеляційного суду 06 квітня 2021 року, ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом зі спливом позовної давності, а суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув (т. 7, а. с. 133 – 191).

Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), сформулювала висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Вирішуючи спір апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 хоча і є спадкоємцем за законом майна, яке не охоплено заповітом, однак спадщину за законом не прийняла ні шляхом фактичного прийняття, ні шляхом звернення до нотаріуса із заявою в межах строку для прийняття спадщини. Тому її дочка ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем п`ятої черги за законом, є такою, що прийняла спадщину в силу вимог закону, у зв`язку з чим на неї покладається обов`язок задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину.

Разом з тим, встановивши порушення прав ОСОБА_1 , апеляційний суд не вирішив питання щодо позовної давності, а саме не встановив початок перебігу позовної давності, не з`ясував чи спливла позовна давність за пред`явленими позивачем вимогами.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою    ОСОБА_1 , подану адвокатом Навродським О. В., не звернув уваги на вказане та не перевірив належно доводів відповідача з посиланням на норми матеріального права, хоча зобов`язаний був перевірити обставини, зазначені відповідачем ОСОБА_2 про сплив позовної давності у справі, оскільки зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог     ОСОБА_1 .

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника на підставі статей 12811282 ЦК України, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 11 191 320 грн за рахунок і в межах спадкового майна, суд апеляційної інстанції при цьому не встановив обставин щодо вартості цього спадкового майна.

Отже, суд апеляційної інстанції при розгляді справи порушив норми процесуального права, оскільки не встановив всі фактичні обставини справи, не вирішив питання про наявність (відсутність) підстав для застосування норми матеріального права щодо позовної давності (глава 19 Розділу V ЦК України), а також не навів обґрунтованого розрахунку розміру стягуваної суми, яка відповідає вартості спадкового майна.

Отже межі відповідальності спадкоємця за борговими зобов`язаннями спадкодавця не визначені.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у           статтях 76-788183-84228229235243263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може встановлювати обставин справи, давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим.

Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , в якій заявник посилалася на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, частково підтвердилися.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно з частинами першою, другою статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (частина перша статті 242 ЦК України).

На час звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом відповідач   ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була неповнолітньою, тому в її інтересах діяла законний представник ОСОБА_3 .

Досягнувши повноліття, а саме ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 набула повної цивільної дієздатності, у зв`язку з чим отримала здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони у справі, зокрема відповідача, і може особисто виступати в суді, тому відсутні підстави приймати участь ОСОБА_3 у цій справі як законний представник     ОСОБА_2 .

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400402409411416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    І. М. Фаловська

Судді                                                                                                С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук

Післямова

БАЙКА

Ведмежий суд

(Байки Леоніда Глібова)

Лисичка подала у суд таку бумагу:

Що бачила вона, як попелястий Віл

На панській винниці пив, як мошеник, брагу, їв сіно, і овес, і сіль.

Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки,

Давай вони його по-своєму судить Трохи не цілі сутки.

«Як можна гріх такий зробить!

Воно було б зовсім не диво,

Коли б він їв собі м’ясиво»,—

Ведмідь сердито став ревіть;

«А то він сіно їв!» — Вовки завили.

Віл щось почав був говорить,

Да судді річ його з починку перебили.

Бо він ситенький був.

І так опреділили.

І приказали записать:

«Понеже Віл признався попелястий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи — його четвертувать,

І м’ясо розідрать суддям на рівні часті.

Лисичці ж ратиці оддать».

 

Як кажуть, судовий процес двох мільярдерів породжує нового мільйонера – суддю.

А все-таки, можливо, катюзі буде по заслузі”,- чи не так, шановний пане Президенте?

НАГАДАЮ,

На 23 червня призначено засідання РНБО, на якому буде розглядатися й питання подолання проявів корупції у системі правосуддя.

 

ВИСНОВОК (АБО P.S.) : “А ВІЗ І НИНІ ТАМ”

Last Updated on 19.01.2024 by iskova