Улицы Киева. Костёльная улица

Улица Костельная в центре города – короткая, но очень популярная.

Известна она не только благодаря Александровскому костёлу, в честь него и была названа еще в 1830 г., но и из-за известных украинцев, которые проживали в здешних домах.

Переименовывали её не так часто, как другие киевские улицы.

До независимости Украины она называлась улицей Челюскинцев – в честь подвига героев-участников полярного дрейфа на пароходе «Челюскин» в 1934 г.

Городская власть изначально на ней планировала создать неформальный центр для творческих людей, где размещались бы галереи, музеи и мастерские, но не сложилось.

Зато, по легенде, к умным и творческим людям на этой улице всегда приходит вдохновение от изображения женщин-птиц и окружения проживающих тут.

Четырехэтажное кирпичное здание на Костельной, 15, славится своими интеллектуальными жителями, ведь в начале ХХ в. его специально возвели для ученых.

В нем проживали математики, физики, химики и специалисты узконаправленных отраслей –

• энтомологи (изучение насекомых),
• цитологи (изучение химического состава клеток)
• и патофизиологи (изучение патологических процессов).

Поэтому соседям при встрече всегда было о чем поговорить на лестничной клетке.

Обыватели считали, что именно во время «придомовых» часовых бесед было сделано множество научных открытий, но ходили они друг к другу в гости крайне редко, – больше общались на профессорских дачах.

В память о светилах науки на доме сейчас размещены три мемориальных доски: в честь химика Антона Думанского, экономиста-аграрника Павла Першина и математика Михаила Лаврентьева.

(О других известных жильцах этого дома читайте ниже — прим. iskova.news)

Обывательские предрассудки и тут проявили себя, сочинив легенду: если есть неразрешенная научная задача – нужно погулять по ул. Костельной, и «наставники из прошлого» обязательно подскажут решение.

В доме № 9 на Костельной, кроме жилых квартир, действует хостел, куда заселяется молодежь из разных стран. Но даже киевляне не знают, что во время учебы в Политехническом институте в этом доме проживал легендарный конструктор Сергей Королев, под руководством которого был осуществлен запуск первого искусственного спутника Земли, а позже и космического корабля «Восток» с первым космонавтом планеты на борту – Юрием Гагариным.

Кстати, шестиэтажный дом очень интересный по своей архитектуре: он построен в стиле модерн, но с элементами готики. На нем можно найти изображение райских птиц с головой девы (сирин в славянской мифологии).

Считается, что эти птицы – христианизация языческих русалок. По легенде, они прилетают на землю и поют песни о грядущих переменах, но услышать их может не каждый – только творческие люди, получая вдохновение.

В доходном доме начала XX в. (ул. Костельная, 8) проживало много талантливых людей, среди которых – всемирно известный оперный певец Степан Белина-Скупевский, поэт Василь Чумак, композитор Игорь Шамо – автор песни, ставшей гимном для киевлян: «Як тебе не любити, Києве мій».

https://youtu.be/1zW8E9xJruo

На особняке размещена мемориальная доска, а само здание является памятником архитектуры.

Щепетильные девицы, гуляя по Костельной и проходя мимо дома № 7, украдкой посматривают на идеальных мужчин – атлантов.

Особое внимание уделяют трем богатырям, которые, по-братски обнимаясь, поддерживают в центральной части дома огромнейший кубок-вазу, где римскими цифрами указан год постройки.

Из-за братских объятий появилось немало легенд, одна из них гласит, что хозяин дома имел нетрадиционную ориентацию, а по другим источникам – владелец был эстет и всего лишь восхищался здоровым духом в прекрасном теле.

Здание было построено 100 лет назад по заказу подполковника инженерных войск А. Козеровского. Оформлением занимался дорогостоящий на то время скульптор – Федор Соколов, который не забыл оставить свой автограф на фасаде дома. Здание считается одним из лучших образцов модерна.

Пятиэтажный дом на Костельной, 4 сейчас весьма популярен среди туристов и украинских телезвезд. В нем находится несколько ресторанов и пабов, где можно выпить не только чашку кофе, но и продегустировать элитные сорта пива. Но вряд ли посетители знают, что это первый доходный дом, построенный на этой улице 140 лет назад.

Возведен он в стиле неоренессанс. Принадлежал влиятельному купцу Ф. Людвиковскому, который за аренду апартаментов просил немалые деньги, но это жилище поражало роскошью.

Рядом с домом был флигель, там размещался трактир «Лиссабон».

В начале ХХ века особняк попал в руки семьи Добрых, из которой вышли успешные адвокаты и врачи.

Костёл Святого Александра

Костёл Св. Александра был построен еще во времена правления императора Александра I, в 1842 г.

Хлопотал о строительстве граф Потоцкий: он и написал письмо царю, дабы тот дал свое «одобрение».

Возводился храм за счет дворянства Киевской губернии. Стоимость строительства оценивалась в 200 тыс. руб., что на то время считалось огромным состоянием. Но строительные работы были длительными и продолжались на протяжении почти четверти века: из-за нехватки денег и проблемного земельного участка, который постоянно приходилось укреплять.

Первоначально собранная сумма быстро закончилась и доминиканцы были вынуждены снова просить деньги у губернских шляхтичей-католиков. Крупнейшие землевладельцы – Браницкие, Энгельгардты, Лопухины отказались вносить новые пожертвования, поэтому средства собирались только среди мелкой киевской шляхты. Этого было недостаточно и строительство почти остановилось. 

Еще хуже ситуация со строительством стала после Польского восстания 1830-1831 годов, когда отцы-доминиканцы были вынуждены оставить Киев. Недостроенное сооружение церкви начало разрушаться. 

Однако в 1835 году церковь спасли благодаря помещику Антонию Савицкому, который пообещал выделить необходимую сумму на достройку храма – 196 770 рублей.

Новый проект для Церкви святого Александра разработал архитектор Людвик Станзани, но он был несколько изменен профессором Киевского университета Францем Меховичем, который завершал строительство. 

В соответствии с измененным проектом портик храма стал четырехколонным вместо шести, а на углах церкви появились небольшие башни-колокольни. Храм имел шесть боковых алтарей и богатый интерьер. Строительство продолжалось четверть века и завершилось в 1842 году.

Церкви принадлежал участок земли (почти половина современной улице Костельной), которую занимала римско-католическая плебания – жилые дома священника и послушников. 

Еще в начале XX века прилегающие кварталы были местом компактного проживания польской общины. 

Храм был центром как духовного, так и общественной жизни, в частности, здесь происходили выступления солидарности польской молодежи в дни Ноябрьского восстания 1863-1864 годов.

Прихожане молились в костеле чуть больше полувека, но после прихода Советской власти все кардинально изменилось.

Храм не только потерял часть земель, но и вовсе прекратил проводить мессы более чем на 50 лет.

На удивление верующих, само здание в середине ХХ в. начали использовать как планетарий.

Возродился костел только во времена независимости Украины, а после реставрации здесь были найдены уникальные росписи с ликами святых.

В 1987 планетарий переехал в новое здание и церковь покинули. Здание постепенно разрушалась. 

15 сентября 1990 состоялась первая за многие годы Служба Божья на лестнице костела. 

В 1991 году здание было передано римо-католической церкви. 

Реконструкция храма продолжалась 4 года. 

7 октября 1995 г. епископ-помощник Житомирской епархии Станислав Широкорадюк заново освятил костел Св. Александра, который был отреставрирован усилиями верующих во главе с тогдашним настоятелем прихода, отцом Яном Крапаном, и при поддержке католиков Украины и многих стран мира.

Кстати, сейчас при входе установлен памятный крест в честь жертв тоталитарного режима СССР, пострадавших за свои религиозные убеждения.

С храмом связано очень много исторических фактов, которые касаются творческих людей и влиятельных церковных представителей.

Так, например, Тарас Шевченко, вдохновившись архитектурой костела, изобразил его в одной из своих работ.

А легендарный художник-киевлянин супрематист Казимир Малевич, прославившийся своим «Черным квадратом», был в нем окрещен.

А самым знаковым событием стал визит в Киев Папы Римского в 2001 году: Иоанн-Павел II молился именно у главного алтаря Александровского костела.

Источники: В. Киркевич. «Киев для романтиков»; интернет-ресурсы «Путівник по культурній спадщині Києва», «Київ від минулого до майбутнього» 

Вулиця Костьольна, 15

Житловий будинок 1937, в якому проживали відомі вчені.

На червоній лінії забудови.

Споруджено за проектом арх. В. Заболотного для співробітників АН УРСР.

Чотириповерховий, на високому цоколі, цегляний, п’ягисекційний. На кожному поверсі в секції по дві квартири, за винятком секції на перепаді рельєфу, де з кожного сходового майданчика передбачено вхід в одну квартиру. Будинок має три-, чотири- і п’яти- кімнатні квартири.

На об’ємно-просторове вирішення споруди вплинув перепад рельєфу.

План має складну ступінчасту конфігурацію. Пластику головного фасаду побудовано на виявленні декоративних властивостей відкритої цегляної кладки та використанні невеликої кількості архітектурних деталей, виконаних у цеглі,— облямувань вікон, в яких є риси ордерності, тяг, вінцевого карниза на близько розташованих один від одного кронштейнах.

Особливу увагу приділено заглибленим парадним входам, акцентованим своєрідними консольними порталами.

Являє інтерес об’ємно-планувальне вирішення, в якому закладено конструктивістський принцип об’єму, що динамічно розвивається, і використання традиційного будівельного матеріалу для створення нового архітектурного образу житло-вого будинку.

До 1950-х рр. будинок мав № 4.

Тут проживали в різний час відомі вчені: наприкінці 1940-х рр. у квартирі № 28 — Боголюбов Микола Миколайович (1909-92) — фізик-теоретик і ма-тематик, акад. АН УРСР (з 1948), акад. АН СРСР (з 1953), заслужений діяч науки УРСР (з 1970), двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979). У період проживання в цьому будинку — професор, завідувач кафедри Київського університету (1936—50), відзначений Державною премією СРСР (1947). Досліджував питання теорії нелінійних коливань, статистичної фізики. 1947 дав математичне обґрунтування квантовомеханічної теорії надплинності, заклав основи сучасної теорії кінетичних явищ. Створив у Києві наукову школу нелінійної механіки. З 1950 жив і працював у Москві. Був директором Об’єднаного інституту ядерних досліджень у Дубні (1965-89), водночас (1966-73)— директором Інституту теоретичної фізики АН УРСР.

1946-54 у квартирі № 13 — Данилов Віталій Іванович (1902-54) — фізик, акад. АН УРСР (з 1951). У ці роки працював у Лабораторії металофізики
АН УРСР, з 1951 — директор. Автор наукових праць, присвячених вивченню структури рідини і теорії кристалізації, зробив значний внесок у з’ясування природи переходу речовини з рідкого стану у твердий. Створив наукову школу в галузі рентгенографії рідин та теорії кристалізації. Відзначений Державною премією СРСР (1950).

З повоєнного часу у будинку проживав Доброхотов Микола Миколайович (1889-1963) — вчений у галузі металургії, акад. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1951). В цей період працював у Київському політехнічному інституті (до 1949) та Інституті чорної металургії АН УРСР. 1949-52 — директор Інституту використання газу в комунальному господарстві й промисловості АН УРСР (тепер — Інститут газу НАН України), з 1952 — завідувач відділу. Голова Відділу технічних наук АН УРСР (1948-52). Створив нову теорію промислових печей, досліджував проблеми технології виплавки, розкислення і розливки сталі.

1946-67 у квартирі № 23 — Думанський Антон Володимирович (1880-1967) — хімік, акад. АН УРСР (з 1945), чл.-кор. АН СРСР (з 1933), заслужений діяч науки і техніки Каз.РСР (з 1942), заслужений діяч науки УРСР (з 1950). У 1945-60 очолював Інститут загальної та неорганічної хімії АН УРСР, одночасно керував кафедрою фізичної та колоїдної хімії Київського університету, був відповідальним редактором «Украинского химического журнала» та головним редактором «Коллоидного журнала». У цей період продовжував дослідження з ліофільності дисперсних систем, застосування колоїдно-хімічних методів технології гідролізного виробництва і консервування риби, з вивчення колоїдно-хімічних явищ у харчовій промисловості.

У 1940 — 50-х рр. у квартирі № 20 Сфименко Петро Петрович (1884-1969) — археолог, акад. АН УРСР (з 1945). Син відомих українських вчених — етнографа П. Сфименка та істо-рика О. Сфименко. Директор Інституту археології АН УРСР (1945-54). Автор наукових праць, присвячених історії найдавніших епох, створив періодизацію палеолітичних стоянок європейської частини колишнього СРСР. Пізніше жив і працював у Ленінграді.

У 1940-х рр. у квартирі № 22 — Лаврентьєв Михайло Олексійович (1900-80) — вчений у галузі математики та механіки, акад. АН УРСР (з 1939), акад. АН СРСР (з 1946), Герой Соціалістичної праці (1967). 1945-49 — віце-президент АН УРСР, одночасно — директор Інституту математики АН УРСР (1939-41, 1944-49). Наукові праці стосуються теорії множин, загальної теорії функцій, теорії диференційних рівнянь. В ці роки відзначений Державними преміями СРСР (1946, 1948).

1946—51 рр. у квартирі № 21 — Лебедєв Сергій Олексійович (1902-74) — вчений у галузі електротехніки та обчислювальної техніки, акад. АН УРСР (з 1945), акад. АН СРСР (з 1953), Герой Соціалістичної праці (1956). У період проживання в цьому будинку — директор Інституту електротехніки АН УРСР (тепер — Інститут електродинаміки НАН України), де під його керівництвом було створено першу в СРСР та Європі цифрову обчислювальну машину «МЗСМ» («Мала електронно-обчислювальна машина»); відзначений Державною премією СРСР (1950). З 1950-х рр. жив і працював у Москві.

1946-49 рр. у квартирі № 3 — Лучицький Володимир Іванович (1877-1949) — геолог петрограф, акад. АН УРСР (з 1944), заслужений діяч науки УРСР (з 1947). Завідувач відділу (з 1945), директор (з 1947) Інституту геологічних наук АН УРСР, професор Київського університету (1945-49). Один із основоположників школи українських гідрогеологів. Зробив значний внесок у вивчення петрографії і геології Українського кристалічного щита.

У 1940-50-х рр. у квартирі № 36 — Орлов Олександр Якович (1880-1954) — астроном, акад. УАН (з 1919), чл.-кор. АН СРСР (з 1927), заслужений діяч науки УРСР (з 1950). Організатор і директор Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР у Голосієві (1944-48, 1950-51), водночас керував Полтавською гравіметричною обсерваторією. Проводив значні гравіметричні роботи в Україні, досліджував коливання широт і рух полюса обертання Землі.

1950-70 рр. у квартирі № 29 — Першин Павло Миколайович (1891-1970) — економіст-аграрник, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), 3 1948 до 1951 —директор Інституту економіки АН УРСР, 1951-57і 1965-70 очолював відділи цього інституту, 1957-64 — Раду з вивчення продуктивних сил УРСР. 1964 — член комісії Ради Міністрів УРСР з введення земельного кадастру в УРСР. Відзначений Державною премією СРСР (1969).

1947—71 рр. у квартирі № 30 — Свириденко Павло Олексійович (1893-1971) — зоолог, акад. АН УРСР (з 1948), 1948-52 — голова Відділу біологічних наук АН УРСР. Завідувач відділу Інституту зоології АН УРСР (1947-54). Автор наукових праць з питань фауністики, зоогеографії, екології тварин.

1946—85 рр. у квартирі № 8 — Францевич Іван Микитович (1905-85) —фізико- хімік і матеріалознавець, акад. АН УРСР (з 1961), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1965), Герой Соціалістичної Праці (1969). Керівник Лабораторії спецсплавів АН УРСР (1952-55), директор (1955-73) та завідувач відділу (з 1973) Інституту металокераміки і спецсплавів АН УРСР (з 1964 — Інститут проблем матеріалознавства АН УРСР), якому 1985 присвоєно ім’я вченого. Одночасно — завідувач кафедри Київського університету (1945-57). Наукові праці стосуються створення нових надтвердих матеріалів, захисту від корозії підземних та морських споруд. Відзначений Державною премією СРСР (1950), Державною премією УРСР (1969), премією Ради Міністрів СРСР (1981).

1946—84 рр. у квартирі № 11 — Хрєнов Костянтин Костянтинович (1894-1984) — вчений у галузі електрозварювання, акад. АН УРСР (з 1945), чл.-кор. АН СРСР (з 1953), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1955). У 1954-64 — голова Відділу технічних наук АН УРСР. Завідувач відділу, заступник директора Інституту електрозварювання АН УРСР (1945-48), завідувач відділу (1963-75), пізніше — науковий консультант цього закладу. Одночасно викладав у Київському політехнічному інституті (1947-58), у Київському інституті інженерів цивільної авіації (1963-75). Уперше в світі здійснив розробку методів дугового зварювання, підводного різання металів. У цей період відзначений Державною премією СРСР (1946).

1947-70 рр. у квартирі № 12 — Шилов Євген Олексійович (1893—1970) — хімік, акад. АН УРСР (з 1951). Завідувач відділу Інституту органічної хімії АН УРСР (з 1947). Автор наукових праць, присвячених кінетиці та механізму органічних гегеролітичних реакцій; сформулював принцип донор- но-акцепторних реакцій. Відзначений премією ім. Л. Писаржевського АН УРСР (1965).

Мешканцями будинку були також: у 1950-х рр. — у квартирі № 22 — акад. АН УРСР Курдюмов Георгій Вячеславович (1902-96) — у 1940-х рр. жив на вул. Коцюбинського, 9; члени-кореспонденти АН УРСР: гідрогеолог Бабинець Андрій Свтихійович (1911-82) — у квартирі № 5; вчений у галузі ливарного виробництва Горшков Андрій Андрійович (1898-1972) — у квартирі № 32; ентомолог Звірозомб-Зубовський Євген Васильович (1890-1967) — у квартирі № 1; вчений у галузі електродинаміки Мілях Олександр Миколайович (1906-85) — у квартирі № 31; цитолог Модилевський Яків Самуїлович (1883-1968) у квартирі № 10; мікробіолог Рубенчик Лев Йосипович (1896-1988) — у квартирі № 17; патофізіолог Сиротинін Микола Миколайович (1896-1977) — у квартирі № 15; патофізіолог й онколог Тимофєєвський Олександр Дмитрович (1887-1985) —у квартирі № 7; економіст Фейгін Яків Григорович (1903-73) у квартирі № 32.

1973 р. на фасаді будинку встановлено гранітні меморіальні дошки на пошанування А. Думанського та П. Першина (арх. І. Блажієвський).

На вул. Костьольна розташовано 17 об’єктів культурної спадщини

Last Updated on 02.03.2024 by iskova