А Вам відомі випадки, коли одна і та сама суддя Верховного суду (України) повторно розглядає справу (щодо тих самх осіб і з тих самих підстав), по якій вона ж  вже раніше ухвалювала ріщення про відкриття касаційного провадження, безпосередньо приймала участь у розгляді справи та ухвалювала  відповідні рішення по суті?

Ні.

Тоді продовжую Вас знайомити із «судовою практикою» та «традиціями» Верховного суду.

Чи не це-є та сама «корупція в деталях»,спитаєте Ви?

Можливо, такі приклади стануть у нагоді (сподіваюсь, зацікавлять) ВККС та ВРП.

Отже, цивільна справа № 755/7730/16-ц

Знайомтесь. Суддя діючого Верховного суду І. М. Фаловська

Довідково .

Нагадаю,  згідно  діючого ЦПК України встановлено «недопустимість повторної участі судді в розгляді справи»

• Стаття 37. Недопустимість повторної участі судді в розгляді справи

  1. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.

  2. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення.

  3. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

  4. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції.

  5. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі.

  6. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з виключними обставинами у цій справі.

  Стаття 39. Заяви про самовідводи та відводи

  1. З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов’язані заявити самовідвід.

  2. З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи.

  3. Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

  Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

  4. Встановлення обставин, вказаних у пунктах 1-4 частини першої статті 36 цього Кодексу, статті 37 цього Кодексу, звільняє заявника від обов’язку надання інших доказів упередженості судді для цілей відводу.

  5. Якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 ЦПК України.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13 червня 2007 року Про незалежність судової влади визначено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді.

За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 р. передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характер або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав порушення правил щодо відводу (самовідводу).

Таким чином ,

Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції.

Однак, як засвідчує практика, це не так, суддям Верховного суду (України) «Закон не писаний».

Отже, цивільна справа № 755/7730/16-ц, суддя І. М. Фаловська

Дані із ЄДРСР

Ухвала

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 755/7730/16-ц

провадження № 61-2935 ск 18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пунктів 4 і 14 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Судові рішення, ухвалені судами до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на вищевказані судові рішення надійшла з пропуском строку на касаційне оскарження.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст ухвали апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року отримано

11 жовтня 2017 року.

Відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, вважаю за можливе його поновити.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження

Керуючись статтями 389, 390, 392, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 липня

2017 року.

Відкрити касаційне провадження у даній справі.

Витребувати з Обухівського районного суду Київської областіцивільну справу № 755/7730/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз’яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 22 лютого 2018 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя                                                                                          І. М. Фаловська

Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 755/7730/16-ц

провадження № 61-2935св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1,

відповідач — ОСОБА_2, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року у складі судді Потабенко Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Мережко М. В., Данілова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до              ОСОБА_2, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3, про тлумачення заповіту та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21 червня 2010 року та 22 листопада 2010 року укладено попередні договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5228 га на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області та квартири НОМЕР_2 на АДРЕСА_1. На виконання цих правочинів ОСОБА_1 передав ОСОБА_4, відповідно, 2 057 094 грн, що було еквівалентно 260 000 дол. США, та 555 639 грн, що було еквівалентно 70 000 дол. США. Також  ОСОБА_1 за договором позики від 23 липня 2011 року передав           ОСОБА_4 558 117 грн, що було еквівалентно 70 000 дол. США.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів належні йому квартиру НОМЕР_5 на АДРЕСА_2 та машино-місце НОМЕР_1 за вказаною адресою ОСОБА_3, а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови від прийняття спадщини, або вона буде усунена від права на спадкування, заповів це майно ОСОБА_2,                ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, за життя зобов’язання перед ОСОБА_1 за вказаними правочинами не виконав.

Позивач у визначений законом строк подав до нотаріуса заяви-претензії з проханням повідомити спадкоємців боржника про його вимоги як кредитора. Листом від 05 січня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І.О. повідомила ОСОБА_1, що спадкоємці повідомлені про заявлені ним вимоги.

ОСОБА_4 за життя належали та увійшли до спадщини: земельні ділянки площами 0,2582 га, 0,0372 га, 0,5666 га, 0,2954 га, 0,1245 га, 0,8620 га,               0,3014 га, 0,2214 га, 0,1922 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області, земельні ділянки площами 0,5228 га, 0,0106 га, 0,0995 га, автомобіль Аudi А4,квартира НОМЕР_3 та машино-місце НОМЕР_4 на АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 прийняла спадщину в межах майна, визначеного у заповіті. Решту майна прийняла ОСОБА_2, оскільки більше ніхто його не прийняв, а вона на момент відкриття спадщини була неповнолітньою, отже вважається такою, що прийняла спадщину. Вказував, що заповіт містить неточності та суперечності при вираженні волі спадкодавця, тому його необхідно витлумачити на підставі статті 1256 ЦК України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: здійснити тлумачення заповіту від 10 жовтня 2011 року, складеного ОСОБА_4; стягнути з ОСОБА_2 на його користь              400 000 дол. США, що еквівалентно 10 876 000 грн, за рахунок спадкового майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що текст заповіту  не містить суперечностей або неточностей, складений зі слів заповідача. При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту. Вимога про тлумачення заповіту заявлена не сторонами правочину, чи їх правонаступниками. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя належало рухоме чи нерухоме майно, право на нього, також вартість спадкового майна не встановлена.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора у межах вартості майна, одержаного у спадщину, проте позивачем не доведено наявності спадкового майна та його вартість. Нових доказів або обставин, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, скаржник не вказав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд.

Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                      від 06 лютого 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення містять протиріччя між висновками судів та наявними доказами у справі щодо належного майна заповідача та інших вимог. Cуд першої інстанції розглянув справу та прийняв рішення без витребування спадкової справи, що на думку позивача є недопустимим та не законним.

Позивачем встановлена вартість спадкового майна, яка відповідачем не спростована. Для отримання іншого джерела інформації щодо вартості майна, необхідні документи, які не знаходяться і не можуть знаходитися у позивача. Отже, суди не встановили всіх обставин справи та не дослідили всіх доказів, які необхідні для правильного вирішення спору між сторонами.

Позивач належним чином виконав свої процесуальні обов’язки та подав всі можливі докази, інші докази необхідно було витребувати суду у відповідача та інших органів. Відповідач прийняла спадщину, проте для встановлення цих обставин необхідно дослідити спадкову справу, що судами зроблено не було, хоча позивач неодноразово подавав клопотання з усіх питань, які виплавали з предмету спору.

У матеріалах справи є докази про наявність у спадкодавця спадкового майна, проте суди безпідставно дійшли висновку, що таке майно відсутнє, тому не можна задовольнити вимогу кредитора. Відповідач прийняв спадщину в силу частини четвертої статті 1268 ЦК України, але не оформив її.

Суди залишили поза увагою, що встановлення справжньої волі заповідача здійснюється шляхом тлумачення заповіту відповідно до статті 213 ЦК України. Належне померлому нерухоме майно, не охоплене заповітом, за законом ніхто не прийняв, а читаючи заповіт, можна прийти до висновку, що воно передане ОСОБА_2, оскільки більш ніхто його не прийняв по закону. Представник ОСОБА_2 — ОСОБА_3, заперечує факт прийняття будь-якої спадщини як за заповітом, так і за законом, тому виникла необхідність в тлумаченні заповіту.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 червня 2010 року між ОСОБА_4 та           ОСОБА_1 був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов’язалися до 21 червня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області (с. Трипілля), площею 0,5228 га, у межах згідно з планом та надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. За вказаним договором ОСОБА_1 з метою забезпечення його виконання сплатив ОСОБА_4 2 057 094 грн, що еквівалентно 260 000 дол. США.

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 22 листопада 2010 року був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов’язалися до 22 травня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу квартири НОМЕР_2 на АДРЕСА_1, площею 94,4 кв. м.                    До підписання попереднього договору на виконання умов цього правочину ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 у рахунок платежів за основним договором 555 639 грн, що еквівалентно 70 000 дол. США.

Вказані попередні договори посвідчено нотаріусом.

Відповідно до договору позики від 23 липня 2011 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 558 117 грн, що на момент укладення цього договору є еквівалентом 70 000 дол. США, а позичальник зобов’язався повернути кошти до 31 серпня 2011 року зі сплатою 2,5 % на місяць.

Суди також встановили, що 10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру НОМЕР_5 на АДРЕСА_2 та машино-місце НОМЕР_1 за вказаною адресою заповів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови неї від прийняття спадщини, або вона буде усунена від права на спадкування, заповів ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О., зареєстрований у реєстрі за № 3347.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

ОСОБА_1 направив приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Берестовій І.О. заяви від 17 листопада 2011 року                 та 05 грудня 2011 року, в яких він просить повідомити спадкоємців                 ОСОБА_4 про вимогу повернути йому борг, завірені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петченком Ю.А., зареєстровані в реєстрі за № 1215, № 1273.

Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Берестової І.О. від 05 січня 2012 року спадкоємцям ОСОБА_4 станом на 05 січня 2012 року свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

Встановлено, що 31 липня 2014 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до                ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Відповідно до листа Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» від 15 квітня 2015 року                         за ОСОБА_4 на праві власності зареєстровано: машино-місце НОМЕР_4               на АДРЕСА_1 згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 лютого 2011 року, виданим на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року №8/50, та квартира НОМЕР_3 в цьому ж будинку згідно зі свідоцтвом про право власності від 10 грудня 2010 року, виданого на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50.

Згідно з листом Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області за ОСОБА_4 обліковуються наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: державний акт серії НОМЕР_6 на земельну ділянку площею 0,2582 га; державний акт серії НОМЕР_7 на земельну ділянку площею 0,0372 га; державний акт серії НОМЕР_8 на земельну ділянку площею 0,5666 га; державний акт серії НОМЕР_9 на земельну ділянку площею 0,2954 га; державний акт серії НОМЕР_10 на земельну ділянку площею 0,1245 га; державний акт серії НОМЕР_11 на земельну ділянку площею 0,8620 га; державний акт серії НОМЕР_12 на земельну ділянку площею 0,3014 га; державний акт серії НОМЕР_13 на земельну ділянку площею 0,2214 га; державний акт серії НОМЕР_14 на земельну ділянку площею 0,1922 га. Вказані земельні ділянки розташовані на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 квітня 2016 року та від 20 травня 2016 року          ОСОБА_4 є власником: квартири НОМЕР_3 на АДРЕСА_1 та машино-місця НОМЕР_4 у цьому будинку; земельної ділянки площею 0,1683 га на АДРЕСА_3; земельної ділянки площею 0,084 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області.

Згідно з листом Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, який надійшов на адресу суду 05 грудня 2016 року, у власності ОСОБА_4 наявні наступні земельні ділянки на території Обухівського району Київської області: площею 0,0995 га, площею 0,0372 га, площею 0,2582 га, площею 0,0106 га, площею 0,1683 га, площею 0,0840 га, площею 0,1922 га, площею 0,3015 га, площею 0,2215 га, площею 0,1245 га, площею 0,5666 га, площею 0,8620 га, площею 0,2954 га, площею 0,5228 га.

Відповідно до листа Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України автомобіль Audi А4 станом на 30 жовтня 2011 був зареєстрований на праві власності на ОСОБА_4, однак 26 вересня               2013 був перереєстрований на нового власника.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п’ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення повністю не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Порядок прийняття спадщини визначений Главою 87 ЦК України.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов’язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 1242 ЦК України заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Частиною другою статті 1236 ЦК України визначено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Як встановлено вище, ОСОБА_4 заповів належні йому квартиру НОМЕР_5 та машино-місце НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 ОСОБА_3, а у випадку її смерті чи інших обставин, що унеможливлюють прийняття спадщини, заповів це майно ОСОБА_2

Встановлено, що ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом, зокрема квартиру НОМЕР_3 та машино-місце НОМЕР_4 на АДРЕСА_1 та задовольнила вимоги кредитора спадкодавця в межах вартості всього цього майна.

Так, кредиторами ОСОБА_4 були Публічне акціонерне товариство «Апекс-Банк» (далі — ПАТ «Апекс-Банк»), ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня           2013 року задоволено позов ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу                  Берестова І.О., ОСОБА_1, про звернення стягнення на заставлене майно.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року в справі № 755/9148/14-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року задоволено грошові вимоги кредитора ОСОБА_8 за рахунок майна, яке залишено у спадок спадкоємцю за заповітом, а тому за відсутності іншого майна ОСОБА_3 не несе відповідальність за зобов’язаннями перед іншими кредиторами.

Крім того, під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом              ОСОБА_10 до Обслуговуючого кооперативу «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,            ОСОБА_3 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради і свідоцтва про право власності,            ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду пояснила, що   прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4

Як вбачається з пояснень ОСОБА_3, вона спадщину за законом не приймала.

З цих підстав ОСОБА_9 відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів з ОСОБА_3, тому він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, оскільки остання на час прийняття спадщини, на думку позивача, була неповнолітньою спадкоємицею за законом.

У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Зібраними у справі доказами підтверджено наявність у спадкодавця іншого майна, яке не охоплене заповітом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 існували договірні правовідносини щодо позики та передніх договорів купівлі-продажу.

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують повернення позики та укладення спірних договорів купівлі-продажу.

Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобов’язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, отже зобов’язання за попередніми договорами купівлі-продажу та договором позики входять до складу спадщини.

Отже, ОСОБА_9 є кредитором ОСОБА_4, а його права підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 1281, 1282 ЦК України.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (частина перша статті 1258 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою — четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Встановлено, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була малолітньою особою, проте суди не встановили якої саме черги вона є спадкоємцем, чи є інші спадкоємці, відповідно, не перевірили, чи прийняла вона спадщину на підставі частини четвертої статті 1268 ЦК України.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати коло спадкоємців, які прийняли спадщину.

Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Отже, для встановлення кола спадкоємців необхідно перевірити матеріали спадкової справи та встановити, хто звертався із заявою про прийняття спадщини тощо.

У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази.

Позивач неодноразово подавав до суду клопотання про витребування та дослідження спадкової справи, проте суди не дослідили матеріали спадкової справи, отже не встановили всіх обставин, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що відповідно до листів Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації», Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області, Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України та інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстроване нерухоме та рухоме майно, суди дійшли помилкового висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя належало рухоме чи нерухоме майно.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів,                  з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Проте суди під час вирішення спору не встановили обставин, що мають значення для справи на підставі належних та допустимих доказів, не надали належної правової оцінки усім доказам у сукупності, з яких виходили при вирішенні спору в частині вимог про стягнення коштів, та залишили поза увагою, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо тлумачення заповіту.

Відповідно до положень статті 213 ЦК України зміст правочину може бути юридично розтлумачений.

Оскільки правочином відповідно до українського законодавства є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін. Це означає, що суб’єкт тлумачення повинен встановити загальне для усіх сторін значення слів і понять.

Особливості тлумачення заповіту викладені у статті 1256 ЦК України.

Згідно статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з’ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що текст заповіту не містить ані суперечностей, ані неточностей, складений зі слів заповідача. При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи    в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення коштів підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про тлумачення заповіту ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу — без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня        2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня          2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3, про тлумачення заповіту залишити без змін.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня        2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня          2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3, про стягнення коштів скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    В. С. Висоцька

Судді                                                                                                  А. О. Лесько

В. В. Пророк

В.М. Сімоненко

І. М. Фаловська

Ухвала

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 755/7730/16-ц

провадження № 61-8267ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня

2021 року.

До касаційної скарги додано клопотання про зменшення розміру судового збору та його відстрочення.

Як на підставу зменшення розміру судового збору та його відстрочення ОСОБА_1 посилається на свій майновий стан, а саме відсутність доходів за період з 4 кварталу 2019 року по 4 квартал 2020 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків

від 27 квітня 2021 року. Також заявник вказує, що вона не працює,

є студенткою IV курсу Національного транспортного університету денної форми навчання. Крім того, відповідно до інформаційної довідки

від 31 травня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відомості щодо нерухомого майна відсутні (зазначені докази додані до матеріалів касаційного провадження).

Вирішуючи питання за клопотанням ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору та його відстрочення суд виходить з наступного.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу

позивача — фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Ураховуючи, що у ОСОБА_1 відсутні доходи, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету, суд дійшов висновку, що наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання та розгляд її касаційної скарги.

З огляду на вищевикладене, клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору та його відстрочення підлягає задоволенню частково.

Касаційна скарга подана в передбачений законом строк та з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Якщо разом з касаційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Разом з тим, до касаційної скарги додано клопотання про зупинення виконання та дії постанови Київського апеляційного суду від 19 квітня

2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Отже, метою вирішення питання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії є недопущення порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка подала касаційну скаргу та інших осіб, які беруть участь у справі, якщо такі наслідки можуть настати у зв`язку з виконанням (дією) судового рішення.

З урахуванням завдань та основних засад цивільного судочинства, визначених частинами першою, третьою статті 2 ЦПК України, вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема, у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки. Клопотання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії має бути мотивованим та містити обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до статей 10, 11 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Оскільки наведені у клопотанні ОСОБА_1 доводи є мотивованими, з метою дотримання законності, встановлення верховенства права, відновлення і забезпечення балансу прав та законних інтересів сторін, наявні підстави про необхідність зупинення виконання та дії постанови Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Керуючись статтями 389, 394, 395, 402, 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору та його відстрочення задовольнити частково.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання та розгляд її касаційної скарги.

Відкрити касаційне провадження у даній справі.

Витребувати з Обухівського районного суду Київської області цивільну справу № 755/7730/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів.

Клопотання  ОСОБА_1 про зупинення виконання та дії судового рішення задовольнити.

Зупинити виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 квітня

2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку

Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 755/7730/16

провадження № 61-8267св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач —  ОСОБА_1 , відповідач — ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 ,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В. Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21 червня 2010 року й 22 листопада 2010 року укладено попередні договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5228 га на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області та квартири АДРЕСА_1 . На виконання цих правочинів ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 , відповідно, 2 057 094 грн, що було еквівалентно 260 000 дол. США, та 555 639 грн, що було еквівалентно

70 000 дол. США. Також ОСОБА_1 за договором позики від 23 липня 2011 року передав ОСОБА_4 558 117 грн, що було еквівалентно

70 000 дол. США.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за вказаною адресою ОСОБА_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови нею від прийняття спадщини, або вона буде усунена від права на спадкування, заповів це майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Зобов`язання перед ОСОБА_1 за вказаними правочинами залишилось не виконаним.

Позивач у визначений законом строк подав до нотаріуса заяви-претензії з проханням повідомити спадкоємців боржника про його вимоги як кредитора. Листом від 05 січня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. (далі — приватний нотаріус Київського МНО) повідомила ОСОБА_1 , що спадкоємці повідомлені про заявлені ним вимоги.

ОСОБА_1 зазначав, що окрім квартири АДРЕСА_2 та машино-місця № НОМЕР_1 за вказаною адресою ОСОБА_4 на праві власності належало й інше нерухоме майно, яке увійшло до складу спадщини, а саме: земельні ділянки площами 0,2582 га, 0,0372 га, 0,5666 га, 0,2954 га, 0,1245 га, 0,8620 га,

0,3014 га, 0,2214 га, 0,1922 га, 0,5228 га, 0,0106 га, 0,0995 га, розташовані на території Обухівського району Київської області, автомобіль марки Аudi А4, квартира АДРЕСА_3 та машино-місце № НОМЕР_2 за вказаною адресою.

ОСОБА_3 прийняла спадщину в межах майна, визначеного у заповіті. Решту майна прийняла ОСОБА_2 , оскільки більше ніхто його не прийняв, а вона на момент відкриття спадщини була неповнолітньою, отже вважається такою, що прийняла спадщину. Вказував, що заповіт містить неточності та суперечності при вираженні волі спадкодавця, тому його необхідно витлумачити на підставі статті 1256 Цивільного кодексу України

(далі — ЦК України).

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

— здійснити тлумачення заповіту від 10 жовтня 2011 року, складеного ОСОБА_4 ;

— стягнути з ОСОБА_2 на його користь 400 000 дол. США, що еквівалентно 10 876 000 грн, за рахунок спадкового майна.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року (у складі судді Потабенко Л. В.) у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що текст заповіту не містить суперечностей або неточностей, складений зі слів заповідача.

При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту. Вимога про тлумачення заповіту заявлена не сторонами правочину, чи їх правонаступниками. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя належало рухоме чи нерухоме майно, право на нього, також вартість спадкового майна не встановлена.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року

(у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М., Мережко М. В.) рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня

2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора

у межах вартості майна, одержаного у спадщину, проте позивачем не доведено наявності спадкового майна та його вартість. Нових доказів або обставин, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, скаржник не вказав.

Не погодившись з рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року та ухвалою Апеляційного суду Київської області

від 17 липня 2017 року, ОСОБА_1 оскаржив їх в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року (у складі колегії суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня

2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про тлумачення заповіту залишено без змін.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня

2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог щодо тлумачення заповіту, оскільки текст заповіту не містить ані суперечностей, ані неточностей, складений зі слів заповідача. При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту.

Разом з тим, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення коштів, суд касаційної інстанції, зазначив, що відповідно до листів Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації», Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області, Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України та інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстроване нерухоме та рухоме майно, у зв`язку з чим  суди дійшли помилкового висновку, що позивач не довів на підставі належних та допустимих доказів наявність у спадкодавця за життя рухомого чи нерухомого майна.

Крім того, суди попередніх інстанцій не встановили коло спадкоємців, які прийняли спадщину, хто звертався із заявою про прийняття спадщини тощо, не дослідили матеріали спадкової справи, отже не встановили всіх обставин, які входять до предмета доказування.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня

2019 року (у складі судді Зінченко О. М.) у задоволенні позову

ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Позивач не довів належними та допустимими доказами, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 та несе відповідальність за борговими зобов`язаннями спадкодавця.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката       Навродського О. В. задоволено частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня       2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 10 891 880 грн за рахунок спадкового майна.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом п`ятої черги, на час відкриття спадщини була малолітньою, тому на підставі частини четвертої статті 1268 та                статті 1273 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину. Інших спадкоємців за законом не встановлено. Також не встановлено, що       ОСОБА_2 не прийняла спадщину.

Отже, ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину в силу вимог закону.

Встановивши, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існували договірні правовідносини, які виникли з договорів позики та попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна, докази виконання ОСОБА_4 зобов`язань за цими правочинами в матеріалах справи відсутні, тому ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 , а права позивача підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 1281, 1282 ЦК України.

Оскільки на підставі укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 попередніх договорів купівлі-продажу від 21 червня 2010 року та                   22 листопада 2010 року основні договори купівлі-продажу укладені не були, тому грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів, є авансом та увійшли до складу спадщини.

Ураховуючи те, що за життя ОСОБА_4 свої зобов`язання за договором позики від 23 липня 2011 року не виконав, тому на підставі статті 1282 ЦК України спадкоємець ОСОБА_5 зобов`язана задовольнити вимоги кредитора про стягнення заборгованості за цим правочином.

Не погодившись з постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року, ОСОБА_2 оскаржила її в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року (у складі колегії суддів: Шиповича В. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції 19 серпня 2020 року розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , належним чином не повідомленої про дату та час судового засідання, що вплинуло на можливість реалізувати права, надані їй законом.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 11 191 320 грн за рахунок і в межах вартості спадкового майна.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом від 10 жовтня 2011 року, зокрема квартиру АДРЕСА_2 та машино-місця            АДРЕСА_4 за вказаною адресою, й в межах вартості одержаного у спадщину майна було задоволено вимоги кредиторів спадкодавця Публічного акціонерного товариства «Апекс-Банк» (далі — ПАТ «Апекс-Банк»), ОСОБА_6 (рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року у справі № 1018/4524/12 за позовом          ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. та ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставне майно; рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року у справі № 2604/24484/12 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріально округу Берестова І. О., про стягнення боргу відповідно).

Під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_7 до     ОК «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, свідоцтва про право власності на квартиру, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду зазначила, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 лише за заповітом.

У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була малолітньою особою, яка відноситься до п`ятої черги спадкоємців за законом. Інших спадкоємців за законом після смерті спадкодавця не встановлено.

Таким чином, ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину після померлого ОСОБА_4 в силу вимог закону.

Встановивши, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існували договірні правовідносини, які виникли з договорів позики та попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна, докази виконання ОСОБА_4 зобов`язань за цими правочинами в матеріалах справи відсутні, тому ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 , а права позивача підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 1281, 1282 ЦК України.

Оскільки на підставі укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 попередніх договорів купівлі-продажу від 21 червня 2010 року та                   22 листопада 2010 року основні договори купівлі-продажу укладені не були, тому грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів, є авансом та увійшли до складу спадщини.

Ураховуючи те, що за життя ОСОБА_4 свої зобов`язання за договором позики від 23 липня 2011 року не виконав, тому на підставі статті 1282 ЦК України спадкоємець ОСОБА_5 зобов`язана задовольнити вимоги кредитора про стягнення заборгованості за договором позики.

Оскільки позивач передав ОСОБА_4 грошові кошти в загальній сумі у розмірі 3 170 850 грн, що еквівалентно 400 000 дол. США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, так як грошові зобов`язання боржника тривають, офіційний курс гривні до долара США змінився і становить станом на день ухвалення судового рішення — 19 квітня 2021 року 27,9783 грн за один дол. США, сума боргу  еквівалентна 400 000 дол. США, становить 11 191 320 грн, яка підлягає стягненню з відповідача за рахунок і в межах спадкового майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У поданій у травні 2021 року до Верховного Суду касаційній скарзі

ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення, заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України — суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), від 11 лютого 2021 року у справі № 11-1219сап19, у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц (провадження             № 61-6924св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 539/2170/17 (провадження № 61-3006св18), від 20 лютого 2019 року у цій справі,              від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц (провадження                   № 61-25487св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 636/2726/16-ц (провадження 61-21364св18), від 25 березня 2020 року у справі                       № 305/235/17 (провадження № 61-11869св19), від 11 червня 2020 року у справі № 761/26618/15-ц (провадження № 61-9404св19), від 29 грудня      2020 року у справі № 909/1165/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у цій справі, який в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не перевірив дотримання позивачем строків пред?явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника, не з?ясував коло спадкоємців, які прийняли спадщину, не встановив обсяг спадкового майна та його вартість.

У порушення статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) апеляційний суд не виконав свій обов?язок розглянути та дослідити релевантні та важливі доводи            ОСОБА_2 , яка заперечуючи проти задоволення позову зазначала про безпідставність та необґрунтованість вимог ОСОБА_1 .

Крім того, апеляційний суд не надав оцінки доводам ОСОБА_2 про звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом зі спливом позовної давності, про застосування якої ОСОБА_2 подала заяву.

На час звернення позивача до суду із цим позовом відповідач ОСОБА_2 була неповнолітньою, разом з тим на час ухвалення оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції вона досягла повноліття й набула повної цивільної дієздатності, тому є повноправним учасником цивільного процесу та наділена всіма цивільними правами і обов?язками, передбаченими статтями 45 — 47 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

Разом з тим, постановою апеляційного суду стягнуто грошові кошти з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , хоча      ОСОБА_3 не притягувалась до участі у справі як законний представник і не була уповноважена представляти інтереси ОСОБА_2 .

Апеляційний суд не встановив коло спадкоємців, які прийняли спадщину й на яких відповідно до статті 1282 ЦК України покладається обов?язок задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Не звернув увагу, що ОСОБА_2 не приймала спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не вступала в права спадкування, в права володіння, управління та користування майном, яке увійшло до складу спадщини, тому на неї не може покладатися надмірний тягар та обов?язок нести відповідальність за усіма боргами спадкодавця.

Апеляційний суд не встановив фактичну вартість спадкового майна та стягнув з ОСОБА_2 грошову суму, яка значно перевищує вартість такого майна.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною

і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

При цьому зазначив, що правовідносини, які виникли між кредитором і боржником, який помер, після смерті останнього трансформуються в зобов?язальні правовідносини, що виникли між кредитором і спадкоємцем боржника, та підлягають вирішенню в порядку статті 1282 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом п?ятої черги, яка на час відкриття спадщини була неповнолітньою та згідно зі статтею 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання і розгляд її касаційної скарги, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

з Обухівського районного суду Київської області.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 червня 2010 року між ОСОБА_4

та ОСОБА_1   укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися до 21 червня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області (село Трипілля), площею 0, 5228 га, у межах згідно з планом та надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. З метою забезпечення виконання цього договору ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 2 057 094 грн, що еквівалентно 260 000 дол. США (т. 1, а. с. 6,7).

22 листопада 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися

до 22 травня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , площею 94, 4 кв. м.

До підписання попереднього договору на виконання умов цього правочину ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 у рахунок платежів за основним договором 555 639 грн, що еквівалентно 70 000 дол. США (т. 1, а. с. 10).

Вказані попередні договори посвідчено нотаріусом.

Відповідно до договору позики від 23 липня 2011 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 558 117 грн, що на момент укладення цього договору є еквівалентом 70 000 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути кошти до 31 серпня 2011 року зі сплатою 2,5 % на місяць (т. 1, а. с. 8).

10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за цією ж адресою заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови нею від прийняття спадщини, або усунення від права на спадкування, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Топілко О. О., зареєстрований у реєстрі за № 3347 (т. 1, а. с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер (т. 1, а. с. 197, т. 3, а. с. 5).

11 листопада 2011 року до приватного нотаріуса Київського МНО    Берестової І. О. звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 10 жовтня 2011 року (т. 3, а. с. 4).

ОСОБА_1 направив приватному нотаріусу Київського МНО     Берестовій І. О. заяви від 17 листопада 2011 року та від 05 грудня 2011 року, завірені приватним нотаріусом Київського МНО Петченком Ю. А., зареєстровані в реєстрі за № 1215 та 1273 відповідно, в яких просив повідомити нотаріуса спадкоємців ОСОБА_4 про вимогу повернути борг (т. 1, а. с. 15; т. 3, а. с. 17, 23).

Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського МНО Берестової І. О. від 05 січня 2012 року станом на 05 січня 2012 року спадкоємцям           ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину не видавалось (т. 1, а. с. 11).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня    2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 1018/4524/12 за позовом ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського МНО Берестова І. О. та ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставне майно, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ФКЛ/17092010/1 від 17 вересня 2010 року у розмірі                     1 793 497,07 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 17 вересня 2010 року шляхом визнання права власності за      ПАТ «Апекс-Банк» на житловий будинок АДРЕСА_5 , та на земельну ділянку площею 0,0840 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0044, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області, на земельну ділянку площею 0, 1683 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0056, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 2604/24484/12 за позовом    ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського МНО Берестова І. О., про стягнення боргу, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 борг в сумі 1 214 000 грн та 1 214 грн судового збору.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року у справі № 755/9148/14-ц відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_7 до     ОК «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, свідоцтва про право власності на квартиру, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду зазначила, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 лише за заповітом.

Відповідно до листа Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» від 15 квітня 2015 року

за ОСОБА_4 на праві власності зареєстровано: машино-місце НОМЕР_3 на АДРЕСА_6 згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 лютого 2011 року, виданим на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50, та квартира АДРЕСА_7 в цьому ж будинку згідно зі свідоцтвом про право власності від 10 грудня 2010 року, виданого на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50.

Згідно з листом Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області за ОСОБА_4 обліковуються наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: державний акт серії ЯД № 968417 на земельну ділянку площею 0,2582 га; державний акт серії ЯД № 968416 на земельну ділянку площею 0,0372 га; державний акт серії ЯЖ № 663998 на земельну ділянку площею 0,5666 га; державний акт серії ЯЖ № 663997 на земельну ділянку площею 0,2954 га; державний акт серії ЯД № 968319 на земельну ділянку площею 0,1245 га; державний акт серії ЯЖ № 686165 на земельну ділянку площею 0,8620 га; державний акт серії ЯЛ № 634005 на земельну ділянку площею 0,3014 га; державний акт серії ЯЛ № 634006 на земельну ділянку площею 0,2214 га; державний акт серії ЯЛ № 426140 на земельну ділянку площею 0,1922 га. Вказані земельні ділянки розташовані на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 квітня 2016 року та від 20 травня 2016 року

ОСОБА_4 є власником: квартири АДРЕСА_3 та машино-місця № НОМЕР_2 у цьому будинку; земельної ділянки площею 0,1683 га на АДРЕСА_5 ; земельної ділянки площею 0,084 га у селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Згідно з листом Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, який надійшов на адресу суду 05 грудня 2016 року, у власності ОСОБА_4 наявні наступні земельні ділянки на території Обухівського району Київської області: площею 0,0995 га, площею 0,0372 га, площею 0,2582 га, площею 0,0106 га, площею 0,1683 га, площею 0,0840 га, площею 0,1922 га, площею 0,3015 га, площею 0,2215 га, площею 0,1245 га, площею 0,5666 га, площею 0,8620 га, площею 0,2954 га, площею 0,5228 га.

Відповідно до листа головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України автомобіль марки Audi А4 станом на 30 жовтня 2011 року був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 , однак 26 вересня

2013 року перереєстрований на нового власника (т. 1, а. с. 218).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із доведеності позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом п`ятої черги, на час відкриття спадщини була малолітньою, тому є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 в силу закону. Інших спадкоємців за законом після смерті спадкодавця не встановлено.        ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 за заповітом, за законом остання спадщину не приймала.

За життя ОСОБА_4 не виконав свої зобов`язання за договором позики    від 23 липня 2011 року.

Крім того, між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не було укладено договорів купівлі-продажу на підставі попередніх договорів. Грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів купівлі-продажу від 21 червня 2010 року та від 22 листопада 2010 року, є авансом, тому увійшли до складу спадщини.

Оскільки між ОСОБА_4 , який помер, та ОСОБА_1 існували правовідносини з договору позики та попередніх договорів купівлі-продажу, повернення позики та укладення договорів купівлі-продажу не встановлено, тому ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 та його права підлягають захисту у порядку, передбаченому статтями 1281, 1282 ЦК України.

Натомість Верховний Суд не повністю погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частиною першою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).

У справі, яка переглядається, судами установлено, що згідно із заповітом    від 10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за цією ж адресою заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови нею від прийняття спадщини, або усунення від права на спадкування, заповів ОСОБА_2 ,        ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

11 листопада 2011 року до приватного нотаріуса Київського МНО   Берестової І. О. звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 10 жовтня 2011 року.

Статтею 1245 ЦК України передбачено, що частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. Також у п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування (статті 1261 — 1265 ЦК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що під час вирішення питання, хто є спадкоємцями за законом, необхідно враховувати такі юридичні факти, як: родинні відносини (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), перебування на утриманні спадкодавця.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку.

Судами установлено, що ОСОБА_3 є рідною сестрою ОСОБА_4 , тобто спадкоємцем за законом другої черги та одержала право на спадкування за законом майна спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що не охоплено заповітом, хоча в матеріалах справи відсутні докази підтвердження родинних відносин спадкоємця із спадкодавцем.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 604/24484/12 за позовом      ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріально округу Берестова І. О., про стягнення боргу, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 борг в сумі                1 214 000 грн та 1 214 грн судового збору.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня     2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 1018/4524/12 за позовом ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. та ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставлене майно, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ФКЛ/17092010/1 від 17 вересня 2010 року у розмірі 1 793 497,07 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 17 вересня 2010 року шляхом визнання права власності за ПАТ «Апекс-Банк» на житловий будинок АДРЕСА_5 , вартістю 1 329 428, 00 гривень, та на земельну ділянку площею 0,0840 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0044 вартістю 214 477,00 гривень, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області, на земельну ділянку площею 0, 1683 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0056, вартістю 420 750,00 гривень, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року у справі № 755/9148/14-ц відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про стягнення коштів, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі    № 604/24484/12 задоволено грошові вимоги кредитора ОСОБА_6 за рахунок майна, яке прийняла у спадщину ОСОБА_3 за заповітом. За відсутності іншого спадкового майна за заповітом ОСОБА_3 не несе відповідальність за зобов`язаннями спадкодавця перед іншими кредиторами.

Під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_7 до     ОК «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради та свідоцтва про право власності на квартиру, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду пояснила, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 лише за заповітом.

Виходячи із встановлених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що після смерті ОСОБА_4 його сестра ОСОБА_3 не прийняла спадщину за законом у встановленому законодавством порядку. Тому ОСОБА_2 одержала право спадкування за законом.

Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Згідно з матеріалами спадкової справи до майна померлого ОСОБА_4 ,      ІНФОРМАЦІЯ_5 та 05 грудня 2011 року ОСОБА_1 пред`явив вимоги до спадкоємців ОСОБА_4 шляхом звернення до нотаріуса із заявами, отже, строк пред`явлення вимог до спадкоємців на підставі     статті 1281 ЦК України дотримано, оскільки позичальник помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Разом з тим, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Заперечуючи проти позову в суді першої інстанції ОСОБА_3 , яка діяла як законний представник ОСОБА_2 , крім обґрунтування своїх заперечень, фактично подала заяву про застосування позовної давності у справі (т. 1,    а. с. 38, 39).

Крім того, ОСОБА_2 , досягши повноліття, подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (т. 2, а. с. 164 — 168).

При цьому зазначали, що ОСОБА_1 пред`явив вимоги до спадкоємців шляхом подання заяв до нотаріуса 17 листопада 2011 року та 05 грудня 2011 року, а до суду із цим позовом звернувся лише у травні 2016 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 257 ЦК України, у межах якого він міг звернутися до суду із такими вимогами.

У заяві, яка надійшла до апеляційного суду 06 квітня 2021 року, ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом зі спливом позовної давності, а суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув (т. 7, а. с. 133 — 191).

Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), сформулювала висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Вирішуючи спір апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 хоча і є спадкоємцем за законом майна, яке не охоплено заповітом, однак спадщину за законом не прийняла ні шляхом фактичного прийняття, ні шляхом звернення до нотаріуса із заявою в межах строку для прийняття спадщини. Тому її дочка ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем п`ятої черги за законом, є такою, що прийняла спадщину в силу вимог закону, у зв`язку з чим на неї покладається обов`язок задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину.

Разом з тим, встановивши порушення прав ОСОБА_1 , апеляційний суд не вирішив питання щодо позовної давності, а саме не встановив початок перебігу позовної давності, не з`ясував чи спливла позовна давність за пред`явленими позивачем вимогами.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою    ОСОБА_1 , подану адвокатом Навродським О. В., не звернув уваги на вказане та не перевірив належно доводів відповідача з посиланням на норми матеріального права, хоча зобов`язаний був перевірити обставини, зазначені відповідачем ОСОБА_2 про сплив позовної давності у справі, оскільки зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог     ОСОБА_1 .

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника на підставі статей 1281, 1282 ЦК України, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, як%

Last Updated on 03.09.2023 by iskova