Сосюра В., 1918 рік

То не вітер віє із тьми-домовини,
То не сови будять помертвілий край.
Чути плач і стогін з милої Вкраїни…
Знов москаль мордує мій коханий край.

Плаче місяць в травах, дощ хатини мочить
Стогне вітер в ставнях, криші розгорта.
І в сльозах кривавих мої думи й ночі,
І в сльозах кривавих воля золота…

Гей, ти, край зелений! Гей, багнет блискучий…
Вже в cвій край холодний утіка москаль.
Скоро встане сонце, і загинуть тучі,
Як загине в серці днів моїх печаль.

Last Updated on 02.03.2022 by iskova