З історії виборчого процесу в Україні. ВИБОРИ, як це було сто років тому, 1905 рік. Лубни (Полтавська губернія)
«Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього», М. Сервантес
Отже,
З історії виборчого процесу в Україні. ВИБОРИ, як це було сто років тому,1905 рік. Лубни (Полтавська губернія)
(Із книги Г. П. Коваля «Лубни (1905 – 1914 роки): миттєвості історії» )
Передмова
| ІСТОРІЯ МІСТА ІV тис. до н.е. — перші поселення поблизу Лубен в неолітичну добу – в урочищі Лиса Гора у Назва міста, яка іноді в стародавніх писемних джерелах звучить як «Лубно», вірогідно походить від заняття його мешканців – виготовлення луб’яних витворів. В 1901 р. через Лубни пройшла залізниця. В 1905-1907 рр. в 12-тисячних Лубнах діяла т.зв. «Лубенська республіка». Лубни відвідував О.Пушкін (1820 і 1824 рр.), батько М.Гоголя Василь Гоголь-Яновський, Т.Шевченко (1843, 1845, 1846), Шолом-Алейхем (жив у 1883 – 1884 рр.), українські письменники П.Капельгородський (1882 – 1942 рр.), О.Донченко (1902 – 1954 рр). В Лубнах народився видатний автор історичних романів В.Малик (1921 – 1998 рр.). |
Ω
Яких тільки способів беруться «праві», щоб не допустити вибрати людей, з нелюбих їм партій!
От наприклад у Лубнях «правопорядківці» разом з «истинно-руськими людьми» зібрали передвиборче зібрання, на яке прийшло душ із 200 (а всього в городі більш як 2 тисячі виборців).
На це зібрання «предсідатель» не пустив кореспондента од газети «Полтавщина»…
Предсідателем був «истинно-русскій» адвокат Бурневський.
На зібранні цьому всячину неподобну говорено про кандидатів лівих партій.
Між іншим про українця В.М. Шемета, якого виставлено кандидатом од блоку партій: конституційно-демократичної, української демократично-радикальної і рівноправності євреїв, – так про добродія Шемета говорено, що він поляк, на якого не можуть звіритися «истинно-русскіе» люде.
(І де тільки вони взялися в Лубнях ті «истинно-русскіе» люде?…)
Тепер пристав та інші «власті» почали запевняти селян, що хоча В.М. Шемета і вибрано послом (депутатом) і він уже був і поїхав до Петербургу, але губернатор завернув його з дороги, посадив у тюрму.
Що таких, як Шемет, у Петербург не пускають і що, як він приїде і буде розказувати селянам про думу, про те, що там постановлено, що він там говорив і робив, то щоб йому не вірили, бо все те неправда, бо він тепер не в думі, а в тюрмі сидить…
І вороги Шемета розпускають серед народу самі незвичайні чутки.
Говорять про його, що він і в Лубнях і в Полтаві підпоював виборців, аби тільки його обрали, і що скоро все це буде оголошено, винесено на прилюдний суд.
(В Полтаві 16 квітня на зборах виборщиків від губернії обрано на посла <депутата> Державної Думи Володимира Михайловича Шемета, одного з молодих віком, але енергійних і щирих оборонців української автономії.)
Поліція, розуміється, нижчі агенти – урядники і стражники, розпускає слухи, що Шемет поїхав до Петербурга так собі, щоб люли думали, що і його обрано, на самому ж ділі, хоч його і обрали в Полтаві, але губернатор його не ствердив.
А один судебний чин на суді ж таки в розмові з селянином сказав, що тепер палять, а далі ще більш палитимуть (справа йшла про пожежу), бо жиди верх беруть, а такі посли до думи, як Шемет, за одно тягнуть з жидами.
Все це показує, що «темні сили» не сплять, пускаються на всі засоби, аби обрехати перед темною масою народу наш перший парламент і одного з його членів, місцевого мешканця, Шемета особисто.
Ω
Тим часом селяни правопорядківці почали з усіх боків обступати густою юрмою інтелігентів, що прийшли обороняти незалежність виборців від поліційного впливу.
— Що це? Чого ви сюди ходите нас бунтувати? Добрі люди порядок роблять, а ви бунтуєте! Поліції треба, щоб була, а ви собі йдуть з поміж нас, почулося з юрми.
— Але ж ми такі ж виборці, як і ви, і маємо право бути тут, як і ви…
— А ви хто такі будете?
— Як то хто?
— З селян?.. З козаків?..
— А вам хіба не однаково?
— А вже ж не однаково!
— Ну коли, хочете, ми записані у дворяне…
— А-а, пани. То і йдіть собі до панів, не маєте права межі нас мішатися!
— Та же ми мусимо вибирати разом з вами, то щоб знати кого вибирати, кого ні, ми повинні почути, хто що каже.
— Вибирайте самі собі з панами, кого знаєте…
— Та же вибирають і усі разом.
— Ви з панами панів вибирайте, а ми самі селян виберемо. Йдіть звідси, не бунтуйте. Ми, кого Бог дасть, того і виберемо.
Очі в цих людей горіли, як у вовків, кулаки стискалися, вони ладні були побити тих, хто клопотався про вільність виборів та обстоював закон…
Ω
Перших 4 селян, яких балотовано, зараз забалотовано (виключено) усіх, бо кожна волость хотіла обрати своїх.
З другої партії вибрано двох.
Селяни з різних волостей не знали один одного.
Через те може балотовано так:
«А що який він, чи бідний, чи багатий? Скільки в його землі»?
Бідних часом вибирали, багатих бракували зовсім.
— А який він, чи чорнявий, чи рудий?
— Та чорнявий…
— А де він? хоч покажіть…
— Та ото…
— Цей годящий, дивіться, як весело сміється!
…
Інтелігента Приходька, що балотувався у другій партії, «зачернили»…
…
Селянина Заіку було обрано, бо правопорядківці не знали, хто він. Але впісля вони дозналися, що Заіка був колись адміністративно засланий. Тоді вони приступили з лайкою до його односелян, що прирадили його обрати.
— Ми на вас покладалися, ми думали, ви чоловіка нам радите, а ви острожника…
І доти вибирали все інших, та інших, поки трапився якийсь, що переважив голосом добродія Заіку та й заступив.
Добродія Чубенка теж вибрано через те, що його не знали. Але впісля його хотіли теж виключити. Помітили, що він часто розмовляє з добродієм Шеметом.
— Одказуйся! присікалися до його. Ми думали, що ти чоловік, а ти все з тим паном балакаєш, – а то ж домократ, то й ти такий!
Так напалися на чоловіка, що він справді трохи був не зрікся. Але обрати натомісць, його колись іншого було не можливо, він і був той чорнявий, що весело сміявся і через те може достав дуже багато голосів.
…
Панів забалотовано (виключено) усіх.
Заболотували і голову своєї партії, князя Щербатова, який, як кажуть, і впорядив у повіті правопорядківську агітацію, і прогресивних.
«Хоч би він був золотий, нам панів не треба» – казали правопорядківцям селяне, коли інші умовляли їх узяти з собою у Полтаву «хоч одного поводатаря». За панів залічували всіх інтелігентів.
…
<Коли селянам розповідали,> що в Петербурзі по наказу згори поліція двічі уже розганяла з збірок членів думи, що народніх послів ображає не тільки поліцейська мілюзга, а навіть вищі правительственні чиновники, селяни здивовано розводили руками і казали: «Навіщо ж їх туди кликали і як вони сміють розгонить послів народніх? Це ж все одно, що розганяти тих, хто обрав послів, увесь народ»… Їм не вірилось, що це була правда.
…
Програма своєї частини уповноважених, яка виплекала свої погляди під впливом поліції, попів та правопорядківського панства, оскільки можна було зрозуміти його з окремих розмов, така:
1) Щоб було самодержавіє.
2) Поліція хай дає порядок.
3) Дума хай відказує тільки про те, про що її спитають.
4) Землю поділити усю і дурно.
Чи ж це не несподіваний наслідок правопорядківської агітації?!
…
Вибори скінчилися так:
обрано 3-х прогресивних виборців, одного правопорядківця вищепоясненої масті і одного зовсім таки простенького собі чоловіка.
Джерело: Коваль Г.П. «Лубни (1905 – 1914 роки): миттєвості історії» / Геннадій Павлович Коваль. Миколаїв, 2020. – 350 с.
P.S.
“Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього”.
(М. Рильський)
Last Updated on 25.11.2024 by iskova